Героїзм народів у Другій світовій війні

“Згустки фронтових вражень” О. Гончара. (Студбатовцем почав війну Олесь Гончар, закінчив мінометником, звільняючи Європу. Ця дорога довжиною майже в чотири роки запам’яталися могилами його бойових побратимів. “Якщо залишуся живий, розповім про вас…”, – клявся молодий солдат Гончар перед світлою пам’яттю друзів. І він вижив; вижив, щоб написати правду про війну:

Я вірю в пісню, як молитву,

И смерть, здається, на війні

Щадить мене у важких битвах

За… неспівані пісні

Образи мужніх сміливих піхотинців. В

“Прапороносцях” описані не просто солдати, юні лейтенанти або замполіти, а недавні мирні люди. Автор показав конкретної, реальної людини, розповів правду про подвиг солдатів-українців, про їхній внесок у перемогу над фашизмом. Олесь Гончар возвеличив образ рядового українця не за який-небудь героїчний подвиг, а за важку щоденну роботу, завдяки якій наближалася перемога. У романі автор зображує національний характер солдата-українця – скромного, працьовитого, чесного трудівника війни, яким були Фома Хаецкий, юний боєць Гай, Роман Блаженко.)

Піднесений гуманізм і повага до інших народів. “Ми поважаємо

патріотизм будь-яких націй. Тому що ми самі патріоти”, – говорив Вася Багиров. Проливаючи свою кров у Румунії, Угорщині, Чехословаччині, герої Олеся Гончара діють як свідомі борці проти фашизму

Мужність і сміливість героїв Олеся Гончара. Шлях багатонаціональної армії овіяний безсмертною славою. В ім’я перемоги не жалують свого життя солдати, жоден з них не відступає перед труднощами, навіть перед смертю. “За святу справу й умерти легко”, – говорить Гай. І говорить він так тому, що всім серцем зрозумів, яку велику місію звільнення людства він здійснює

Вірність Вітчизні. Боєць Гай заявляє, що Вітчизняна Війна – це “свята справа”, за яке й “умерти легко”. Донбасовец Козаков проявляє в бої чудеса хоробрості й відваги, йому також не страшно вмерти за святу справу звільнення своєї Вітчизни й народів Європи. Але Козаков готується не вмирати, а жити, щоб принести людям волю

“Солдати справедливої армії”. Олесь Гончар показав у романі героїзм, мужність і стійкість воїнів. Війна вбивала й калічила, руйнувала особисте щастя, сім’ї, забирала рідних і близьких. Але вона була неспроможна зробити їхніми рабами, спотворити духовно. Війна – це випробування духовної й цивільної зрілості, що показала, що наші воїни сміливі й безстрашні, вони не зубожіли духовно в жорстоких боях, не зачерствіли серцем, а навпаки, зміцніли й загартувалися

Роман О. Гончара “Прапороносці” вражає глибокою правдивістю, живими, виразними образами героїв, сонячною романтикою, об’єднаної із глибоким реалістичним зображенням війни. Придя в перші дні війни на фронт, Гончар воював рядовим солдатом, потім сержантом, був командиром прислуги батальйонного міномета, старшим мінометної батареї. Багато сотень кілометрів пройшов він пліч-о-пліч із солдатами й офіцерами, які незабаром будуть описані в його романі “Прапороносці”. Сам письменник писав про прагнення передати всю правду війни, “війни теперішньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю й потім, з її важким солдатським героїзмом”. І він зміг цього досягти

В образах радянських воїнів у трилогії Гончара “Прапороносці” втілені піднесені моральні якості теперішніх патріотів. Всіх їх відірвала війна від мирної праці. Автор зображує й вихваляє героїв, обійнятих красою вірності до Батьківщини, відважних, прекрасних у своїх почуттях, діях, учинках.

Начебто в легенді, серед червоних маків гине Шура. На золотому сонці, як древній витязь, поліг Юрій. З волошками в руках умирає Гай: “гарний, стрункий, широкогрудий – теперішній красень…” його ока були ще синє неба, прозорі, як камінь сапфір… “. Ці рядки, начебто ода бійцеві, що йшов звільняти поневолених

Трилогія “Прапороносці” – це ода Радянської Армії, нашому народу. Олесь Гончар добре пізнав душу радянських воїнів, захоплювався їхньою самовідданістю, відвагою, вірністю присязі, гуманізму. З пекучим болем у серце ховав бойових друзів. Письменник розповідає про бойовий шлях мінометної роти Брянська, що в складі полку Самиева брала участь у визвольному поході Радянської Армії на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни

“Всі, всі ми віддамо тобі, Батьківщина… І хто не покуштував цього щастя, цієї… краси вірності, той не жив по-справжньому” – слова Юрія Брянськ, які можна було б взяти епіграфом до всієї трилогії

Думка про визвольну місію радянського війська розкривається й у мові діючих осіб. “Нам начебто на роді написане – завжди всіх звільняти й усіх рятувати” – міркує Роман Блаженко. “… Не тільки ненависть, а й любов рухає армію вперед… Насамперед, любов! Любов до всім поневоленим, до всім працюючим людям на землі… нею ми сильні”, – чує Сагайда розмова двох бійців. У розмові з Маковейчик лейтенант приписує ці слова Брянськові. Це тому, що вони виразно передають гуманістичну суть поглядів Юрія

У багатьох нібито дрібних деталях розкривається почуття приязні й дружби з боку братніх народів. Так трудівники-мадяри зустрічають наших воїнів співом “інтернаціоналу”, охоче підковують їм коней, бажаючи, щоб підкови не зносилися. Селяни-Словаки розповідають, що шість років вони зберігали червоні прапори, очікуючи визволителів. Празькі повстанці кличуть Червону Армію “у палац”, і радянські воїни поспішають на допомогу, розуміючи: “якщо ми не виручить, то не виручить ніхто”. Чеські селяни поливають шлях водою, щоб не падала пилюка на “визволителів”. Начебто рідного брата зустрічає словацька партизанка Юлечка Сагайду.

Ми побачили й полюбили в “Прапороносцях” просту й гарну душу воїна-переможця – образа живого, не умовного, але разом з тим начебто очищеного від усього випадкового. Це добуток відразу зачарував молодь, підлітків. Адже юнацтво, пошуки свого місця в житті, пильно вдивляється в літературних героїв, обираючи собі як зразок людей мужніх, відважних, вірних, безмежно відданих високим ідеалом. Сьогодні “Прапороносці” – наша класика. Проте, ніщо в цьому романі не “заіржавіло”, не покрилося павутиною часу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Героїзм народів у Другій світовій війні

Categories: Нові твори

Links