Героїня трагедії шведського драматурга Ю. А. Стриндберга “Фрекен Жюли”
Фрекен Жюли стала своєрідним символом героїні нового типу: іноді визначається як “полуженщина-полумужчина”. Ми довідаємося тільки про одну ніч життя героїні – останньої. Ф. Ж.- дочка графа, залишившись у святкову Іванову ніч у будинку зі слугами, виявляється спокушеної лакеєм батька Жаном, а потім, не витримавши ганьби, кінчає життя самогубством. У її істеричних метаннях дослідники бачать ознаки всебічної деградації
Фрекен Жюли й правда не готова до життя. Не вміє жити, не хоче – усюди чужа, всім обридла. І саме головне, що ця героїня
Але цього мало, якщо говорити про тійа Ф. Ж., що, незалежно від волі автора, існує в п’єсі. Невизначеність її походження по материнській лінії й соціальна закомплексованность, неадекватне полове виховання, матеріальні ускладнення в сім’ї (“життя в кареті”), а також особлива емоційна й фізична збудженість – все це суперечить однозначно “реалістичній” трактуванню. Структурно образ героїні – а звідси і її поводження – набагато ближче пізньому Стриндбергу, його “камерним п’єсам”, створеним майже через двадцять років після “Фрекен Жюли”.
Найважливіший мотив долі героїні – мотив падіння, втілений у нав’язливому сні Ф. Ж. Происходящее з нею в п’єсі – “реальне” втілення її сну. Сон – взагалі найважливіша категорія театральної лексики Стриндберга. Герої його камерних п’єс, де насправді немає героїв, одні персонажі, живуть за законами сну. І Ф. Ж.- явна героїня – живе по тимі ж законам. У якімсь змісті вона “виткана з речовини того ж, що наші сни”. Происходящее з нею не можна зводити до сюжету “падіння” графині з лакеєм. Сни героїні говорять про те, що “упасти” їй, властиво, нікуди – адже манлива її фатальна безодня набагато глибше інтрижки з лакеєм. До речі, не випадково саме графиня Ф. Ж. починає розмову оснах.
Їй сниться, що її тягне “униз”, якнайнижче, але тільки щось її не пускає. Що “треба вниз”, Ф. Ж. знає єством, навряд чи свідомо, тому й вибирає самогубство, але й самогубство як би “у сні” – у стані гіпнозу. Та Ф. Ж., що належить миру снів, миру напівфантастичному, прекрасно розуміє невідворотність власної загибелі. Але Природа героїні двоїста; краєм своєї істоти Ф. Ж. все-таки стикається з тим, що можна назвати реальним миром, з тим самим, у якому так міцно затвердилися Жан і агресивну стабільність, що особливо символізує, реального миру куховарка Христина. Ф. Ж.- істота тендітне, нестійке, містично обдароване, що метається тим часом, що є її сновидіння, і тим, що здається явою
Все її життя – суцільна безглузда эксцентриада. Символічне вбивство чижика – чи не зайвий акцент, і так зрозуміло, що героїня загине. Діюча сторона образа виражена в болісній агонії: тут і страх, і надія, і спроби повернути події назад. Ф. Ж. гротескно-зворушлива у своїй спробі бути щирої з Жаном, що просто по своїй щиросердечній організації не здатний її зрозуміти. Але їй необхідно висловитися – неважливо навіть перед ким, тим більше що більше не з ким поговорити, до того ж саме він використається героїнею як “знаряддя” самогубства
(1 votes, average: 5.00 out of 5)