Электра героїня трагедії Эсхила “Хоэфоры”

Сюжет драми – обставини цього вбивства. Клитемнестра, налякана сном, наказує Э. віднести жертви на могилу Агамемнона. Для неї важко це доручення, і хор бранок-плакальниць – активна діюча особа драми – спонукує її діяти й нагадує їй про правоту мести. По залишеному на могилі локону вона довідається Ореста; вигадана звістка про його загибель допомагає братові й сестрі в здійсненні їхнього задуму, і Клитемнестра, а потім і Эгисф гинуть від рук Ореста

Образ Э. в Эсхила не має досить яскраві індивідуальні риси; він розчиняється в дії, що

розвертається відповідно до божественної волі. Цей образ повний глибоких поетичних символів, спрямованих на розкриття справедливості, що полягає в цій волі. Як характер героїня Эсхила уступає Э. Софокла.

Героїня трагедії Софокла “Электра”. (Питання про датування трагедії, як і однойменної трагедії Еврипида, досить складний за браком документальних даних; прийнятий останнім часом варіант – близько 415 р. до н. е.) На відміну від Эсхиловой драми Э. у Софокла – головна героїня. Сюжетна канва відрізняється від Эсхиловой деяким ускладненням і незначними деталями; але сама атмосфера трагедії і її характери

– зовсім інші

Э. у Софокла не коливається, не сумнівається у своїй рішучості помститися; і для того, щоб яскравіше підкреслити її духовні сили, Софокл оттеняет її – як це було й в “Антигонах” – образом нерішучої, що примирився зі своєю долею сестри Хрисо-фемиди. В. А. Жуковський так описує образ Э.: “Убивство Эгисфа й Клитемнестри можна почесть одною тільки необходимою приналежністю Софокловой драми; душу її одна Э., твердою, палаючою помстою, оточена несчастиями, велична в сумному приниженні, і головний намір віршотворця складається єдино в тім, щоб представити цей великий характер у різних положеннях, що змушують різним образом його розкриватися”. Ж.-Ф. Лагарп уважає характер Э. одним із самих драматичних, які йому відомі (предпочитая в той же час Э. Вольтера – Софокловой).

Софокл робить всі, щоб підсилити позицію Э. і Ореста й послабити таку ж їхніх супротивників: він залишає без уваги власні права Эгисфа на помсту (син Фиеста, якому Атрей заподіяв стільки зла, мав всі підстави для ворожнечі до сина останнього); єдине, що дозволяється сказати у своє виправдання Клитемнестре, – убивство стало помстою за Ифигению, але контекст репліки (слова деспотичної правительки, а не принижено благаючої) і сам зміст знесилюють аргументи; Эгисфу переможці з радощів навіть не дають сказати жодного слова у своє виправдання, кваплячись покінчити з ним швидше й не бажаючи затягувати справу мовленнями

Ніякого відбитка на образи трагедії не накладає й ганебне Майбутнє Ореста, якому призначено по-зрадницькому вбити в дельфийского вівтаря шляхетного Неоптолема. Симпатії Софокла неликом і безроздільно на стороні Э. і її брата; фінальна сцена – їхнє радісне торжество над поваленими ворогами. А. В. Шлегель відзначав “свіжий подих життя і юності”, “небесну радість у такому жахливому предметі”.

Ця позиція іноді викликала докори на адресу драматурга: П. А. Катенин, наприклад, уважав, що “холодна жорстокість дітей, що вбивають матір, отвратна”. Безроздільна симпатія Софокла – його відмітна риса; ні покірність божественному миропорядку в Эсхила, ні безнадійно прозаїчне, без найменшого проблиску торжества злочин в Еврипида не роблять настільки сильного враження. Э. Софокла зробила значний вплив на пізнішу літературу, набагато більше сильне, ніж образи Э. в Эсхила й Еврипида. Авл Геллий повідомляє, що відомий трагічний актор Піл (IV в. до Р. Х.), виконуючи роль Э., взяв з могили недавно померлого сина урну з його порохом (помилковий доказ смерті Ореста, потрібне для того, щоб приспати пильність правителів Микен) і “наповнив всі навколо не вдаваними, акторськими, але теперішніми риданнями й стогоном”.

Героїня трагедії Еврипида “Электра” (очевидно, 413 р. до н. е.; ця дата не є одноголосно визнаної, і думки дослідників коливаються від 412 до 413 р.). Образи головних героїв в Еврипида зовсім інші, ніж у Софокла й тим більше в Эсхила, – аж до полеміки з попередниками в деяких деталях. Несподіваний сюжетний хід (дотепне рішення Эгисфа, що, бажаючи уникнути небезпеки, що загрожує від майбутніх дітей Э., видав її заміж за злиденного орача, що поважає, однак, царствене достоїнство своєї мимовільної дружини й не бажаючого ділити з нею ложі) дозволяє зовсім змінити контекст і знизити образ героїні. Вона не менше скаржиться на вбогість і позбавлення, чим на злочини матері й Эгисфа.

Втратив свою героїчну непохитність і Орест: він лише із працею підкоряється оракулові Аполлона, докоряючи його в несправедливості, і вбиває мати, прикривши особу плащем, оскільки не в силах бачити власного злочину. В останньої сце не Кастор і Полидевк розповідають Орестові про його майбутню долю (яка афінському глядачеві була відома з “Орестеи” Эсхила). Симпатії Еврипида не настільки однозначні, як у Софокла: він зображує Клитемнестру не жорстокою, нещадною правителькою, але втомленою жінкою, із працею виносящей тягар мужеубийства (важлива сюжетна деталь: вона врятувала дочку від Эгисфа, що бажає розправи заради повної безпеки), і перемога над нею морально розбиває Э. і Ореста

Ця трагедія ніколи не ставилася до числа найбільш популярних у театрі Бврипида. А.-В. Шлегель уважав її самої слабкої в поета; П. Катенин дотримувався тієї ж думки; воно було властиво XIX в., але в XX була оцінена по достоїнству психологічна тонкість образів і висока мораль простих людей, виведених втрагедии.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Электра героїня трагедії Эсхила “Хоэфоры”

Categories: Нові твори

Links