Герой роману Э. Л. Войнич “Гедзь”
Один з найбільш яскравих героїв-революціонерів у світовій літературі, людина, що є творцем власного життя. Тут немає місця трагічної зумовленості, волі случаючи або долі. Происходящее з ним, навіть самі моторошні події, – його власний вибір, включаючи й момент загибелі. Чутливий від природи, він зумів підкорити свої емоції власній непохитній волі. І тем важче страждання героя, тим напруженіше його внутрішнє життя, де продовжують існувати непомерлі страсті
Сьогодення ім’я героя – Артур Бертон. Саме під цим ім’ям він і з’являється
Монтанелли є батьком Артура, і новина ця, повідомлена йому зведеним братом, а не самим духівником, виявиться найважчою ланкою в тім ланцюзі подій, що розіб’є безхмарний райдужний мир тендітного й прекрасного юнака. Артура звільняють із в’язниці, куди він потрапив за зв’язок зі студентською організацією “Молода Італія”. Там він довідається, що сам мимоволі став причиною власного арешту, поділившись на сповіді своєю таємницею з новим духівником. (Монтанелли на час виїхав з Пизи.) Священик доніс сказане на сповіді, і Бог не вразив його! Тоді що ж ненавидять Артура родичі показують йому лист матері, у якому вона зізнається своєму чоловікові, що чекає дитини від Монтанелли. Отже, і мати, і духівник теж обманювали його. Навкруги неправда, удавання, зрадництво. Розбите глиняне розп’яття – символ ідеалів, що звалилися в одна мить. Артур вирішує інсценувати самогубство, заплативши ошуканцям тією же монетою, і таємно спливти на кораблі в Південну Америку
У другій частині роману вже немає героя по імені Артур Бертон. Там діє зовсім інша людина – Феличе Риварес, або Гедзь. Так його називають за гострі, безжалісні антиклерикальні памфлети. Тринадцять років розділяють першу й другу частини роману. З них п’ять герой провів в Америці. Про те, що відбулося з ним за ці роки, ми довідаємося з його оповідання-сповіді. Йому довелося пройти через найтяжкі випробування. Робота на цукровій плантації й на срібних рудниках, жовта лихоманка. І нарешті, бродячий цирк. Найбільше випробування, самий відчутний удар по гордості й самолюбству. Хворого, покаліченого Ривареса взяли на роль клоуна-горбаня, що повинен був смішити глядачів своїм каліцтвом. Звичка грати на публіку стала характерною рисою поводження Ривареса. Він дуже вміло зображує холодного пещеного франта, дозволяє собі далеко не невинних жартів на адресу співрозмовників. Зате горці, контрабандисти, солдати бачать у ньому надійної, гарної, доброї людини й готові на багато чого заради його
Риварес мало схожий на того юнака, яким він був у першій частині роману. Він мужественнее, сильніше й глибше, але Артур продовжує жити в О., визначаючи деякі його вчинки. Ривареса заарештовують тільки тому, що Артур, що прокинувся в ньому, не дав йому вистрілити в зненацька загородили йому дорогу кардинала Монтанелли. Адже для Ривареса навряд чи значиме життя якогось попа, якщо це перешкоджає просуванню до великої мети
Зате в іншій сцені з Монтанелли – у тюремному лазареті – Риварес перемагає Артура. Монтанелли нарешті довідається, що син живий, і хоче врятувати його від смерті, улаштувавши втечу. Але Артур готовий прийняти допомогу лише в тому випадку, якщо Монтанелли відмовиться від церкви й піде з ним. Артур безсумнівно пошкодував би змученого батька й примирився б з ним. Але останнє слово в їхньому діалозі було сказано Риваресом. Артур же проридал всю ніч безперервно, лежачи один у темряві. Однак у прощальному листі до Джемми верх знову взяв Гедзя подписавшийся рядками дитячого віршика:
ЧиЖиву я иль умираю –
Веселою мушкою я літаю
(2 votes, average: 3.50 out of 5)