Герой роману Джека Лондона “Мартін Ідеї”
Подібно Дж. Лондону, Мартін Ідеї виріс у бідності, серед людей, що перебувають аж унизу суспільних сходів. Подібно ж своєму творцеві, у якому з ранньої молодості пробудилося жагуче бажання пробитися “наверх”, до матеріальних і духовних благ суспільства, М. И. випробовує незадоволеність своїм положенням, хоче уникнути жалюгідної долі людей, у середовищі яких він живе, і ставить перед собою завдання змінити визначену йому походженням долю. Він відмовляється безмовно прийняти свою бідність, незначність, відсутність надій на Майбутнє. До
Завдяки випадковому збігу обставин, познайомившись із сімейством банкіра Морза, Мартін Ідеї закохується в його дочку Руф.
Вона для Мартін Ідеї уособлення чистоти й натхненності, усього того, до чого його неодолимо й владно тягне художник, що пробуджується в ньому. Уживаючи своє “сходження”, М. И. спонукуваний високими помислами. Його прагнення завоювати собі місце нагорі стимулюється не стільки матеріальними інтересами й честолюбними помислами, скільки потребою
Дж. Лондон, якого завжди притягали мужні натури, наділяє М. И. незвичайною силою й незламною волею. Натхненний любов’ю, М. И. з ентузіазмом спрямовується на завоювання нового миру. Усвідомлення свого художнього призначення й твердження його в буржуазному світі, де мірилом досягнень служить діяльність фінансиста, жадає від М. И. величезної витримки й стійкості. У країні, де виник і настільки розповсюджений культ ” self-made man”, бажання М. И. висунутися, зайняти більше високий соціальний стан не могло не розглядатися як природне й похвальне. Але його прагнення до письменства бачиться оточенню чи Руфі не навіженством. Аж ніяк не схвалює його й сама Руф, що тільки змушує себе упокоритися з його письменницькою “лихоманкою”, думаючи, що згодом вона неминуче пройде й тоді Мартін опам’ятається.
Мартін Ідеї пише оповідання, повісті, вірші, розсилаючи їх у різні редакції й видавництва. Але рукописи незмінно вертаються. Йому дійсно потрібна більша витримка, щоб, не втративши віри в себе, продовжувати писати. Упорствуя в цьому прагненні, М. И. прирікає себе на розпачливий нестаток, терпить нестатки. Нерідко, витративши останні гроші на марки, щоб у черговий раз відправити свої Твори, він залишається голодним.
У надії розібратися, чому написане ним відкидається, М. И. годинниками просиджує в читальному залі, причепливо порівнюючи надруковане в журналах зі своїми оповіданнями. В очах М. И. журнальна творчість – дріб’язково, обмежено й без сумніву орієнтовано на добропорядних панів, кров яких не хвилюють заколотні почуття. Всі ці писання нескінченно далекі від того дійсного життя, із самої гущавини якої він вийшов, всі вони – безжиттєві, фальшиві й прісні. Для прямої, чесної натури М. И. поступки перед совістю неможливі. Лондон розкриває через образ М. И. своє розуміння місії письменника. Його герой відмовляється випливати розхожим літературним зразкам. Він так само, як і сам Лондон, відмовляється встати “у ряди розумних посредственностей” і потурати “безхарактерним, ожирілим, боягузливим буржуазним інстинктам”.
Натура неабиякий і смілива, Мартін Ідеї прагне найбільше повно виразити свою творчу індивідуальність. Він жадає відшукати в духовній сфері щонайкраще відповідає своїй натурі шлях і знаходить неї у філософських поглядах Ницше. При тих виняткових інтелектуальних і фізичних даних, якими наділений М. И., важко було не піддатися спокусі уявити себе “надлюдиною”. Однак у ще більшому ступені на “сповідання” ніцшеанства М. И. подвигло те, що він сприйняв у навчанні німецького філософа глибоко співзвучний йому антибуржуазний пафос. “Ницше був прав
Мир належить сильним, які так само шляхетні, як і могутні, і які не борсаються все життя в болоті купівлі й продажу”, – заявляє він. Торгашеський дух, що М. И., прилучившись до життя “стовпів суспільства”, розпізнав за зовнішнім лиском і витонченістю, був йому огидний. М. И. зштовхнувся із дріб’язковістю, убогістю духовних інтересів. Цьому суспільству належить і Руф при всій її вишуканості.
Вона існує у світі світських умовностей і не здатна усвідомити этого. Навіть якби розриву з Руф’ю не було, то однаково наступило б глибоке й гостре розчарування М. И. у світі, до якого вона цілком належить. До того моменту, коли – раптово й приголомшливо – до М. И. прийшов письменницький успіх, від колишніх ілюзій не залишилося й сліду. З гіркотою героєві довелося усвідомити справжнє місце мистецтва в цьому світі, де воно, по суті, як і всякий товар,- предмет купівлі й продажу. Що ж стосується його успіху, те М. И. розуміє: він – не стільки наслідок його таланта й величезної праці, вкладеного в добутки, скільки, як ні кривдно це визнати,- гра случаючи. А сам він – “просто улюбленець долі, вискочка, що вторгся на Парнас, скориставшись добросердим настроєм богів”.
Успіх прийшов, коли герой уже, здавалося, перейшов ті межі, за яких не извериться в собі неможливо. Успіх приніс гроші. Але вони не можуть скласти зміст його життя. Не заради багатства Мартін Ідеї почав своє “сходження”. Він так і не знайшов миру високих помислів і шляхетних учинків, того “нового раю”, що марився йому в піднесених мріяннях. Повернутися ж до себе колишньому, влитися знову в те середовище, з якого він вийшов, також тепер неможливо. Цілком справедливо й у відношенні М. И. твердження Томаса Вулфа, винесене в назву його роману “Додому повернення ні”. Не дано звернути назад перебіг часу. Це пізніше доведе трагічним результатом своєї долі ще один американський мрійник, Джей Гэтсби. Відчужений від миру простих людей, що нехтує мир “вищих класів”, Мартін Ідеї спробувавши було знайти порятунок у заповідній самоті островів південних морів, обриває своє життя, що стала для нього неизбывно, безвихідно болісної. Це тим трагичнее, що гине творець, а саме таким виявлений у романі Мартін Ідеї й пройдена їм школа праці, пізнання й Творчості описана Дж. Лондоном впечатляюще й переконливо. Це тим трагичнее й тому, що гине той, кому вдалося поодинці здобути перемогу, завоювати успіх. Однак перемога цього “самотнього завойовника” обернулася його поразкою, виявивши безперспективність індивідуалістичного шляху.
Ирвинг Стоун, автор художньої біографії Джека Лондона “Моряк у сідлі” (1938), говорив, що надихнув його на письменницьку діяльність “Мартін Ідеї”. “Майже у всіх країнах,- зізнається він,- я зустрічав авторів, які запевняли, що своїм спонукальним імпульсом і твердою рішучістю стати письменниками вони зобов’язані читанню “Мартіна Идена” і інших захоплюючих романів Джека Лондона”.
В 1918 році за мотивами роману “Мартін Ідеї” В. В. Маяковський написав сценарій “Не для грошей народжений” і зіграв у фільмі головну роль
(1 votes, average: 5.00 out of 5)