Герой комедії Мольера “Плутня Скалена”
Скален один із существеннейших персонажів мольеровского театру, по структурній і концептуальній складності порівнянний з Дон Жуаном і Альцестом. Гадана елементарність образа приховує його багатомірність і парадоксальну серйозність, непомічені вченими-сучасниками Мольера. Характерна репліка Буало: “И крізь мішок, куди Скален заліз ганебно, Того, ким “Мізантроп” був створений, мені не видно”.
С.- один з багатьох слуг, що діють у мольеровских комедіях. Однак не буде перебільшенням сказати, що саме тут, у комедії інтриги про плутню
Сюжет комедії, запозичений з “Формиона” Теренция, комедійна техніка, у якій виконана п’єса, нарешті, сам герой її – елементи драматургічної й сценічної традиції, що прийшла у Францію з Апеннін. Римська паллиата, середньовічний фарс, возрожденческая комедія дель арте – безсумнівного складового жанрового цілого п’єси. Історичних Корінь образа С. не зводять його до функції фарсового слуги-блазня,
Прообразом Скалена з’явився “перший Дзанни”, Арлекін, персонаж сугубо театральний, чиє вербальна присутність у спектаклі відповідно до древньої фарсової традиції, успадкованою потім комедією масок, багаторазово коментується й спростовується візуально. Із сказаного випливає, що істотна частина образного цілого, називаного С., не відбита літературно або відбита неявно, а тому для її виявлення необхідні серьезнейшие реконструктивні зусилля театрознавчого характеру. Насамперед, очевидно, варто згадати про походження самої маски Арлекіна від Эллекена, мистериального риса,- пустотливого, инфернально підступного, жорстокого й кощунственно глузливого, але саме головне – иноприродного “людським” персонажам. І якщо в спектаклі класичної комедії дель арте “перший Дзанни” разом із жвавістю й народною розсудливістю несе в собі й “диявольське” спадщина свого мистериального предка, то проявляється це на сцені найбільше в жесто-вой партитурі образа слуги. Мольер, однак, не “цитує” дослівно образ, що народився в іншій стильовій і жанровій системі
Його Скалена свого роду “образ у квадраті”, інтерпретація італійського Скапино. Так в условнейшем світі Аргантов, Жеронтов, Леандров “поселяється” ще більш умовний С. І якщо інтереси молодих ледарів-хазяїв природні й зрозумілі, якщо страхи, скнарість і бурчання старих з’ясовні, то поводження С., що виручає молодь і дурить старих, ніякої очевидної мети не виявляє. Втім, дослідниками й практиками театру ця мета багаторазово вгадувалася, хоча завжди по-різному. Джерелом непомірної активності слуги оголошувалися те гроші, то жаль до обділеної молодості, то любов до мистецтва інтриги й зваби
Характерно, що в Мольера досить важко знайти підтвердження кожної з названих версій. Очевидно, це не випадково.
Якщо глянути на п’єсу, з огляду на культурну ситуацію, у якій вона народилася, якщо розглянути “Плутня Скалена” у контексті “високої” проблематики мольеровского творчості, те необхідним виявиться аналіз комедії з погляду ідей, що панували в культурі, образних рішень, пріоритетних тим, популярних мотивів. Тоді прийде вирішувати питання про приналежності п’єси одному із двох культурно-історичних комплексів, що визначили особу французького мистецтва XVII століття, – до барокко або класицизму
Прийнято вважати, що великий комедіограф тяжів до класицизму. Однак, безсумнівно, що Мольер вніс великий вклад у розробку однієї з улюблених тем барочного мистецтва – у розробку Теми театру. Остання одержує в барочній літературі й на сцені досить різноманітне висвітлення. У трагикомедиях Ротру й Корнеля, у гравюрах Калло виражене те нове почуття театру, що опанувало глядачами XVII століття, що змушувало пильно, іноді з марновірним страхом удивлятися в мінливу, підступну, звабливу особу мистецтва, так дивно точно відтворюючі принципи земного мироустройства, де Бог – творець п’єси, а люди – актори, що безперестану міняють маски. Театр стає для барокко зримою метафорою всесвітньої суєти, старанного, старанного, виконаного усвідомлення власної значущості й тому ще більш безглуздої. При цьому двозначне зачарування сцени, містика гри, перетворення, що досягають за допомогою маски, досліджуються барочним мистецтвом з безжалісною проникливістю, властивої тільки цьому стилю
Скален емблема комедійного миру Мольера. Він – втілення ігрового принципу у всій повноті останнього: тут і мімікрія, і агон (суперечка), і алеа (випадок), і иллинкс (запаморочення). Будучи театральним персонажем “у квадраті” (що досить характерно для барочної театральної естетики), С. протипоставлений житейски стурбованим персонажам, чиї проблеми більш, ніж реальні: немає грошей, немає прав, немає можливостей. Вторгаючись у мир тверезих розрахунків і сумовитої безініціативності, комедійний слуга привносить у нього енергію гри, що роздуває простір, що згущає й разреживающей час, що чарівно міняє вигляд речей
Мабуть, Скален “пустує” не з бешкетництва, а як би перевіряє на міцність всі цінності цього миру: батьківські почуття, синовнюю моральність, станові принципи. Від чийого імені? Від імені Театру, всевидючого й всезнаючого, від імені Гри, її безсмертної інтуїції й дерзостного свавілля. Схоже, узнаваемость ситуації в п’єсі, її конфлікту, навіть всіх цих шалапутів-синів, безпомічних дівиць і впертих старих, “працює” тут на створення образа миру рутинного й нескінченно відтворюється, що приводить у рух якоюсь таємничою силою. Втіленням цієї сили, що з’єднує в собі могутність творчого духу й бесівський цинізм, є Скален
(2 votes, average: 4.00 out of 5)