Герой “феєричної комедії” В. В. Маяковського “Клоп”
Образ Присипкина являє собою модифікацію розповсюдженого комедійного типу. Серед його театральних попередників можна назвати, наприклад, Журдена. Якщо герой Мольера виявляв собою міщанина у дворянстві, то Присипкин демонструє пролетаря в міщанстві. Обоє персонажа, виражаючись идеологемами 20-х років, переродженці, що змінили своєму стану, але не здатні розстатися з його поняттями й життєвими поданнями. Подібно Журдену, Присипкин постійно попадає впросак, робить плутанину, що забезпечує комедійний ефект. Так, виявившись в універмазі, побачивши
Час дії першої частини комедії – 1929 рік. Основна сюжетна обставина – одруження П. на Эльзевире Ренесанс. Розв’язка майже апокаліпсична: “червоне весілля” згоряє в пожежі, учиненій п’яними гостями. Події другої частини розвертаються
Перші критики комедії були буквально ошелешені картиною майбутнього, показаної Маяковським. “Саме зображення людей майбутнього суспільства, – писав С. С. Мокульский, – віддає досить неприємним, я готовий сказати, антирадянським душком”. Комедію назвали “злісним памфлетом на соціалістичний лад”, автора ж обвинуватили в “ідеологічному зриві”. Пізніше, коли Сталін назвав Маяковського “кращим і талантливейшим”, всі ці обвинувачення були переадресовані постановникові спектаклю В. Э. Мейерхольду, і той, треба помітити, їх прийняв на власний рахунок. Режисер мав намір поставити “виправлену” версію комедії, показавши в другій частині ударників, стахановцев, полярників та інші “досягнення нашого будівництва”. Ударники й стахановци давали одностайну відсіч размороженному П., і ніяких епідемій, від нього вихідних, зрозуміло, не було. Інша спроба “виправлення” комедії, також нездійснена, належала А. Я. Таїрову: показати ” Майбутнє ” як сон П.
Всі ці ідеологічні корективи, що пропонувалися режисерами й багатьма критиками, суперечили задуму “феєричної комедії”, ядро якого укладено в образі П. Герой Маяковського – фігура, з одного боку, пізнавана на літературно-художнім тлі 20-х років, з іншого боку – відмінна. У П. багато загального, наприклад, з персонажами Эрдмана: Гулячкин (“Мандат”), Подсекальников (“Самогубець”). Кожний із цих героїв на свій лад намагається самоствердитися в соціальному просторі, зайнявши в ньому містечко, прийнятне для стерпного життя; кожний шукає комфорт і затишок, для досягнення яких використає все, що нині в ціні, – мандат, пролетарське походження
Схожі “пропоновані обставини” і схожі герої одержують полярні тлумачення. Эрдман ставиться до своїх персонажів якщо не зі співчуттям, то у всякому разі з розумінням, що надає їхнім характерам жвавість, психологічну вірогідність і у відомому змісті драматизм. У Маяковського превалюють “не живі люди, а жваві тенденції” (слова поета з його попередження до комедії “Лазня”). Такою “жвавою тенденцією”, алегорією, що персоніфікує бацилу міщанства, виступає П., над яким Маяковський робить ряд лабораторних досвідів, поміщаючи зазначену бацилу в різні середовища: спочатку в побутову (сучасну), потім у фантастичне й утопічну (майбутнє). Інтерес поета зосереджений не стільки на герої, скільки на середовищі: як вона поведеться в ході експерименту, чи прийме клопа або отторгнет.
Висновок поета, що пережили глибоку ідейну кризу, що втратила колишню віру у футуристически-лефовские утопії (друга частина комедії – це насамперед пародія на них), що похмуро дивиться на Радянську Росію, “фарбовану рудим, а не червоним”, цей висновок глибоко песимістичний: бацила живуча. Тому П. у фіналі, вийшовши за рампу за законом античної парабаси, репетує “у весь голос”, звертаючись до залу для глядачів: “Свої! Рідні! Звідки? Скільки вас?! Коли ж вас усіх розморозили?” Тому-те “Клоп” – назва всієї комедії, а не першої лише її частини
(2 votes, average: 3.50 out of 5)