Генріх Гейне: великий “розстрига романтизму”
Історія романтизму в XIX в. не обмежується першої третю сторіччя, вона більше тривала й неоднозначна. Романтизм заявляє про себе в німецькій літературі й у середині сторіччя, і після революції 1848 р., він розвивається, виявляючи гнучкість і широту своїх можливостей. Усередині романтизму зароджувалися реалістичні тенденції, виникали переплетення романтичних і реалістичних початків. Все це добре видно у Творчості Генріха Гейне (1797-1856), великого німецького революционнного поета, “розстрижи романтизму”, як він сам називав себе.
З Гейне
Гейне народився й виріс у Дюссельдорфі, розташованому в Рейнській провінції, що граничить із Францією. Тут розвиток буржуазних відносин ішло швидше, ніж в інших областях країни, будувалися заводи, фабрики. У рік дитинства Гейне, як згадує поет у своїх “Мемуарах”, тут панували не тільки французи, але й французький дух. Передові революційні ідеї зустрічали тут більше співчуття, чим в інших німецьких містах. Гофман зло висміював у своїх добутках німецький мелкокняжеский абсолютизм. Він був художником яскравого суспільного темпераменту, але не примкнув ні до однієї з політичних партій, і йому довелося повною мірою випробувати на собі утиску цензури й поліцейські гоніння.
В 1831 р. Гейне, як і багато інших німецьких демократів, емігрував у Францію, у Париж, де й прожив до кінця своїх днів. У Пруссії його добутку були під забороною; якби він зважився перетнути її границю, то негайно потрапив би під арешт. Повною мірою випив Гейне гіркота розлуки з батьківщиною, виявившись у цьому змісті предтечей антифашистських емігрантів 30-40-х рр. XX сторіччя. Можливість глянути на Німеччину із французького далека сприяла розширенню суспільного й політичного кругозору поета. Одним з перших усвідомив Гейне революційне значення діалектики Гегеля. Це відзначив Энгельс: “…те, чого не зауважували ні уряди, ні ліберали, бачив уже в 1833 р., принаймні, одна людина; його кликали, щоправда, Генріх Гейне”. Гейне виявив велику цікавість до соціалістичних навчань, був вхожий у кола французьких соціалістів-утопістів. В 1843 р. він познайомився з Карлом Марксом і із цього часу став вірним другом і самого Маркса, і його сім’ї. Поет зумів зрозуміти, що саме пролетаріату призначено стати гробарем старого миру й відкрити дорогу соціалістичному майбутньому.
Гейне не був вільний від індивідуалістичних забобон^-він побоювався, що перемога соціалізму принесе із собою загибель культури, невесело жартував, що в його вірші стануть загортати оселедець, а троянди повсюдно будуть витиснуті картоплею. “Страшний силогізм зачарував мене, – писав він разом з тим, – і якщо я не можу спростувати посилку, що “всі люди мають право є”, те я змушений підкоритися й всім висновкам з її”. Наївні страхи не перешкодили Гейне стати “барабанщиком революції”, і він мав право сказати: “Меч ви повинні покласти мені на труну, тому що я був хоробрий солдатів у боротьбі людства за звільнення”.
Гейне відкрив нові можливості у поезії й у прозі, з’єднавши лірикові з публіцистикою, а публіцистику з лірикою. У його ліричних віршах, багато хто з яких покладені на музику й переведені на інші мови, простота й задушевність німецьких народних пісень з’єдналися зі світовідчуванням людини XIX сторіччя, з його ідейними шуканнями й рефлексією. (Серед перекладачів Гейне на росіянин – М. Ю. Лермонтов і А. Н. Майков, П. И. Вейнберг і Ап. Григор’єв, А. Блок і Вс. Рождественський, Ю. Тинянов і С. Маршак.) У публіцистиці Гейне видна особистість поета, дієприкметникового до суспільної боротьби свого часу, видні його гострий розум, що з’єднує глибину аналізу явищ із грою асоціацій, його зацікавлене відношення до соціально-політичних подій. Гейне постійно, сховане або явно, полемізував з романтиками, “передражнював”, перелицьовував, пародіював романтичні мотиви й образи, але вони жили в його добутках; зливаючись із реалістичними початками.
Твору Гейне, як і добутку романтиків, виявляють фантасмагоричность Німецької дійсності, але в масштабах не окремого князівства, будь те Керепес або Зигхартсвейлер, а всієї країни. Історичні долі Німеччини Гейне сприймав у контексті всеєвропейської історії. У нього не було ніяких1 ілюзій щодо патріархального минулого.- він глузував з Подібних ілюзій, тому що ясно бачив у минулому Німеччини, так само як і в її сьогоденні, протиборство сил реакції із силами прогресу.
Фантазія Гейне, дивно яскрава, нестримна, що постійно породжує несподівані образні сполучення, незвичайні метафори й порівняння, з’єднана із цілеспрямованим, гострим аналізом сучасної йому дійсності. Його іронія, .родинна романтичної, до неї висхідна й від її ж успадкованої деякої своєї особливості (глузливе обігравання, романтичної мрії, самоіронію художника), носить все-таки новий характер, тому що інтелектуально по своїй; природі й багато в чому пов’язана з аналитичностью художнього мислення поета. У творах Гейне, як і в романтиків, фантастика живе всюди, але романтичні здогади про закономірності дійсності переміняються в зрілий період його творчості тверезим аналізом.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)