Гейне – “Людвіг Берне”
Найповніше й найчіткіше концепція “нового еллінства” висловлена Гейне в книзі “Людвіг Берне” (1840), яка є памфлетом на письменника-публіциста й громадсько-політичного діяча, лідера німецької радикальної демократії 30-х років. Передаючи історію свого зближення з Берне, а потім розриву та ворожнечі з ним, Гейне особливу увагу приділив світоглядним моментам, прагнучи показати, що їхній розрив викликаний не якоюсь сваркою, а глибокими світоглядними розбіжностями. Так з’являються в цьому блискуче написаному, хоч і значною мірою несправедливому
Малюючи досить умовний образ Берне “назареяна”, Гейне наголошує на таких його рисах, як доктринерська вузькість світогляду, нахил до однозначного й прямолінійного мислення, а також до фанатизму, з яким той проповідував
Зовсім не в сферах філософії, мистецтва й природи, цілком для нього недоступних”.
Книга Гейне про Берне викликала в Німеччині справжню бурю, всенімецький скандал. Найзавзятіше нападали на її автора з боку ліберальної і радикальної інтелігенції, звинувачуючи його не тільки в непорядності, в тому, що він атакував мертвого суперника (Берне пішов із життя в 1837 p.), а й у зраді ідеалів свободи й демократії. Відголоси цієї бурі, полеміка Гейне з його опонентами звучать в поемі “Атта Троль”, створеній восени 1841 р. “Я написав маленький гумористичний епос, який викличе великий галас… Поміж нами, це найзначніше з усього, що я написав у віршах: безліч натяків на сучасні відносини, зухвалий гумор… Словом, я мав на меті дати щось цілком оригінальне, викликати галас, який перекриє все, що було в минулому. Герой мого маленького епосу – ведмідь, єдиний серед сучасних героїв, ког. о я вважаю гідним оспівування. “Божевільний сон літньої ночі”, – так характеризував поет цей свій твір у листі до Г. Лаубе.
Знайомлячись із твором, зразу впадає у вічі незначу-щість і випадковість його сюжету. Головний герой тут справді ведмідь Атта Троль, який разом зі своєю дружиною чорною Муммою танцював на площі піренейського курортного містечка. Одного разу йому пощастило розірвати ланцюг і втекти в гори, де він лежить у своїй бер-лозі, проповідує рівність усіх істот і наставляє дітей у “класовій етиці”, в ненависті до людей-аристократів. Поет з якимсь Ласкаро йде на полювання в гори, вони вбивають Атта Троля й приносять його тушу. Справді, весь зміст і сенс цього незвичайного твору – в “безлічі натяків на сучасні відносини”, події і людей, у різких випадах та іронічному обігруванні реальностей тогочасного політичного, ідейного й літературного життя.
В образі Атта Троля примхливо поєднуються риси “бернеанця”, радикала-демократа й соціаліста, який проповідує абсолютну’рівність, коли “…осел в нас // Вищим буде урядовцем, // Лев при тому часом мусить // До млина мішки возити”, і риси націоналіста-тевтомана, який мріє про відновлення старонімецької простоти життя й чистоти звичаїв і ненавидить все іноземне, особливо французьке. Слід зауважити, що подальша історія Німеччини підтвердила можливість такого симбіозу в феномені націонал-соціалізму. Але цим діапазон “арабесок” і “натяків” поеми не вичерпується, в них охоплюються й інші явища та події життя тогочасної Німеччини. Зокрема, дісталося в поемі “швабам”, поетам “швабської школи”, співцям ідилічної патріархальності й душевної простоти, безнадійно далеким від сучасності.
Поема “Атта Троль” цікава й тим, що в ній Гейне виступає на захист поезії від політики, від намагань різних партій підпорядкувати її своїм інтересам та цілям, що посилилися в умовах революційного піднесення передбе-резневого періоду. Як він писав згодом у передмові до третього видання поеми (1856), “тоді процвітала так звана політична поезія… Музи дістали сувору вказівку віднині не тинятися без діла, а служити батьківщині, – приміром, маркитантками свободи або ж прачками християнсько-німецького національного духу… Тоді, як ніколи, треба було обстоювати невід’ємні права духу, надто поезії”. Пафосом, цього “обстоювання прав духу” й пройнята вся поема, його втіленням є навіть композиція, не кажучи про стиль. Написана вона в підкреслено вільній манері, як “остання вільна пісня романтизму”:
Літня мрія! фантастичний, Без мети мій спів, так само, Як життя усе й кохання, Як творець і всі створіння! Не цнотливая він шкапа, Не робочий кінь міщанський І не огир він партійний, Що в нестямі рже й басує! Переклад Лесі Українки
А в заключному, двадцять сьомому, розділі поет характеризує свій твір майже в експресіоністичному стилі: “Безум в машкарі мудрія! // Мудрість, що у безум впала! // Стогін смерті, що зненацька // Перетворюється в регіт!” Поему Гейне давно вже зіставляють з комедіями АрістофаНа, в яких теж примхливо поєднуються реальність і фантастика, серйозність і сміх, що легко переходить у викриття й знущання, “глибина безсоромності й політ мислі”, як визначив Г. Брандес головну схожість між давньогрецьким комедіографом і німецьким поетом.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)