Дія відбувається на Рязанської землі в період з весни 1917 по 1923 р. Оповідання ведеться від імені автора-поета Сергія Єсеніна; зображення “епічних” подій передається через ставлення до них ліричного героя.
У першому розділі йдеться про поїздку поета в рідні місця після тягот світової війни, учасником якої він був. Візник розповідає про життя своїх односельців – заможних радівські мужиків. У Радовця йде постійна війна з бідняцької селом Кріуші. Сусіди крадуть ліс, влаштовують небезпечні скандали, в одному з яких справа доходить до
вбивства старшини. Після суду і в Радівці “почалися неуряди, скотилася зі щастя віжка”.
Герой розмірковує про тяжке долі, згадуючи, як “за чийсь чужий інтерес” стріляв і “грудьми на брата ліз”. Поет відмовився брати участь у кривавій бійні – виправив собі “липу” і “став перший в країні дезертир”. Гостя радо зустрічають в будинку мірошника, де він не був чотири роки. Після самовара герой вирушає на сінник через зарослий бузком сад – і в пам’яті виникають “далекі милі були” – дівчина у білій накидці, яка сказала ласкаво: “Ні!”
Другий розділ розповідає про
події наступного дня. Розбуджений мірошником герой радіє красу ранку, білої серпанку яблуневого саду. І знову, як би на противагу цьому, – думки про безвинно понівечених війною калік. Від старої мельничиха він знову чує про сутички Радовця з кріушанамі, про те, що тепер, коли прогнали царя, скрізь відбувається “свободи гнусь”: навіщо-то відкрили остроги й у село повернулися багато “злодійські душі”, серед яких – вбивця старости Прон Оглоблін. Мельник, який повернувся від поміщиці Снегіной – старої знайомої героя, – доповідає, який інтерес викликало його повідомлення про приїхав до нього гостя. Але лукаві натяки мірошника не бентежать поки душі героя. Він відправляється в Кріуші – побачити знайомих мужиків. Коло хати Проня Оглобліна зібрався мужицький сход. Селяни раді столичному гостю і вимагають роз’яснити їм всі животрепетні питання – про землю, про війну, про те, “хто таке Ленін?”. Поет відповідає: “Він – ви”. У третьому розділі – події, що послідували за кілька днів. До застуди на полюванні герою мірошник привозить Ганну Снегіной. Напівжартівливий розмова про юних зустрічах біля хвіртки, про її заміжжя дратує героя, йому хочеться знайти інший, щирий тон, проте доводиться слухняно розігрувати роль модного поета. Ганна докоряє його за безпутну життя, п’яні бешкети. Але серця співрозмовників говорять про інше – вони повні напливом “шістнадцяти років”: “Розлучилися ми з нею на світанку / З загадкою рухів і очей…” Літо триває. На прохання Проня Оглобліна герой вирушає з селянами до Снегіной – вимагати землю. З поміщицької світлиці чути ридання – це прийшла звістка про загибель на фронті чоловіка Анни, бойового офіцера. Ганна не хоче бачити поета: “Ви – жалюгідний і низький боягуз, він помер… А ви ось тут…” Вражений, герой вирушає з пронісши в шинок. Основна подія четвертого розділу – звістка, яке приносить у хатинку мірошника Прон. Тепер, за його словами, “ми всіх р-раз – і квас! в Росії тепер Ради і Ленін – старший комісар “. Поруч з пронісши в Раді виявляється його брат Лабутьен, п’яниця і базіка, що живе “не мозоля рук”. Саме він їде першим описувати снегінскій будинок – “в захопленні завжди є швидкість”. Мельник привозить господинь садиби до себе. Відбувається останнє пояснення героя з Ганною. Біль втрат, невороття минулих відносин як і раніше роз’єднують їх. І знову залишається тільки поезія спогадів про юність. Під вечір Снегіной їдуть, а поет мчить до Пітера “розвіяти тугу і сон”. У п’ятому розділі – ескізний начерк подій, що відбулися в країні за шість післяреволюційних років. “Замурзаний набрід”, дорвавшись до панського добра, бряжчить на роялях та слухає патефон – але “гасне доля хлібороба”, “фефел! Годувальник! Касатік! ” за пару ізмизганних “катек” дає себе видерти батогом “. З листа мірошника герой поеми дізнається, що Прон Оглоблин розстріляний козаками Денікіна; Лабутьен, пересидівши наліт у соломі, вимагає собі за хоробрість червоний орден. Герой знову відвідує рідні місця. З колишньої радістю зустрічають його старі. Для нього приготований подарунок-лист з лондонською печаткою – звістка від Анни. І хоча зовні адресат залишається холодним, навіть трохи цинічною, все ж слід у його душі залишається. Фінальні рядки знову повертають до світлого образу юнацького кохання.
