Галицько-Волинський літопис як літературна пам’ятка пізнього середньовіччя
Українські літописи – це унікальне, багатопланове явище. Вони не тільки цінні джерела історичних фактів, але і унікальні літературні пам’ятки.
Галицько-Волинський літопис за Іпатіївським списком є продовженням Київського літопису. Але істотно відрізняється від уже згадуваних пам’яток цього жанру, скоріше нагадуючи велику повість або ряд повістей. Автор літопису зумів із хаотичних подій виділити основну сюжетну лінію – історію Галицького і Волинського князівств ХІІІ ст. Цей літопис є вершинним у розвитку нашого літописання.
Галицько-Волинський літопис видавався теж неодноразово: 1)Петрушевичем (Львів,1871), Т. Кострубою (Львів,1936), у перекладі на анг. мову, Перфецьким (Мюнхен,1973). Найновіші і найбільш доступні студентам: Літопис Руський і………
Літературну вартість пам’ятки відзначили у своїх наукових дослідженнях багато вчених: Шашкевич, М. Грушевський М., Пашуто В. Т., Генсьорський А. І., Черепкін Л., Орлов О. С., Махновець Л і ін. Медієвісти різних періодів були одностайні щодо високої естетичності, літературної цінності пам’ятки.
В медієвістиці
2)А також в науковій літературі побутує думка, що твір складається з 2-х частин, охоплює події з поч. ХІІІ ст. (1201 р.) до 1292 р.
Галицько-Волинський літопис належить до взірців крайових, регіональних літературних пам’яток. У зв’язку із цим він є самостійним, у ньому наявні тільки йому властиві особливості.
У ньому поєднано політичні і літературні пристрасті упорядників та редакторів. Помітні абсолютно інші підходи до відтворення історії.
Час, про який оповідається у літописі, охоплює одне людське життя. Цим різниться пам’ятка від попередніх літописів (Повісті, Київського). Тут абсолютно інший і оповідний масштаб спостерігається намагання занотувати історію одного регіону на протязі одного людського життя, що породжує велику кількість розгорнутих детальних описів. Деякі дослідники деталізацію оповіді пояснюють тим, що автори пам’ятки були свідками багатьох подій.
Провідним у літописі став біографічний принцип побудови оповіді. Історія князівства і життя князів зливаються воєдино (із житіями).
Основа змісту літопису – військові походи і битви.
Оскільки Данило Галицький, його бран Василько, його сини та племінники своє життя проводять в походах небезпечних битвах та сутичках. Літописці і у попередніх пам’ятках не залишали без уваги воєнні походи князів, битви на Русі, проте батальні сцени, описи в даному літописі відзначаються відсутністю страху автора, він часто захоплюється боєм, він спокійний, як бувалий воїн. З перевагою воїнської теми пов’язана ще одна особливість літопису – майже повна відсутність церковного начала, окрім оповіді про Володимира Васильовича.
В цьому і полягає своєрідність Галицько-Волинського літопису.
З проблемою самобутності Галицько-Волинського монастиря пов’язана проблема авторства і джерел пам’ятки.
Незвичайне ідейно-художнє багатство, висока художність і самобутність пам’ятки спонукає дослідників до з’ясування авторства твору. Правда, ця проблема розпадається на дві: скільки було літописців і ким вони були, яке місце займали у тодішньому суспільстві та хто були так звані „інформатори” (очевидці, учасники) з уст яких описувалися події.
Імена деяких, тобто тих, хто причетний до створення літопису, згадуються у тексті. Це піддані Данила Галицького (стольники, бояри, двірські, церковні діячі).
На початку дослідників (Шашкевича, Генсьорського, Махновця) над пам’яткою працювало не лише п’яти авторів-укладачів (чи редакторів). Перший, що трудився десь у 1255 році, довів розповідь до 1264 чи 1266 р., а писав коло 1268 року; десь у 1286 році працював третій укладач, який закінчив виклад 1285 роком; четвертий автор трудився близько 1289 року і до цього часу довів включно літопис, але грунтовно переробив починаючи з 1261 року матеріали ІІ і ІІІ авторів. П’ятий редактор написав кілька сторінок на поч. ХІУ ст. і 1292 роком закінчив остаточну редакцію Галицько-Волинського літопису. Є спроби вчених встановити і лона їх. Але поки що вияснено одне: перший і другий автори належали до оточення Данила Романовича і діяли головним чином у Холмі; Із оточення Володимира Васильовича були ІІІ і ІУ редактори.
М. Грушевський вважав, що поштовхом до написання Галицького літопису була перемога Данила Галицького над ворогами поблизу міста Ярослава 1245 р. Авторами Літописця Данила Галицького могли бути „премудрий книжник Тимофій, тисяцький Дем’ян, митрополит Кирило чи єпископ Іван.
Композиційна своєрідність. Військова повість як основна композиційна одиниця. Твір дослідники поділяють на дві частини: Галицьку і Волинську.
Вихідною точкою твору є смерть Романа Мстиславовича, до якої додано з половецького епосу легенду про Копчака і його батька Отрока. Так починає автор оповідь про становлення династії Романовичів у Галичі. Виділяється такі основні етапи:
І. В Перше десятиліття по смерті Романа його сини через молодість займають пасивне становище. Їх інтереси обстоює мати Анна, союзники покійного батька, бояри, які зв’язали свою долю з Романом і мандрували з краю до краю.
З 1214-15 рр. Оповідається про панування Романовичів на Волині, особливо Данила, який при допомозі вірних бояр готується стати наступником батька, збирає воєдино волинські землі, аж до 1245 р. (завершується битва під Ярославом).
Потім 1246 р. призначення зверхності хана 1247/8 – коронування Данила папою римським. Подвійний протекторат – хана і папи – скріплює політичну ситуацію у Галицькому князівстві, і позицію.
До 1240-х років виключаючи деякі повісті оповідаь має спішний характер, неясно хаотично описуються події.
Отже, Галицький літопис охоплює майже 50 років; перших 40 описано ретроспективно, а 10 – детально.
З 1255 р. – напад Куремси і Бурундая.
З 1260-х р. – оповідання про українсько-литовські відносини. Головні серед них такі: історія вбивства Мендовга, уособиці після його смерті, помста Войшелка за смерть батька і передача великого князівства Швартові Даниловичу, вбивство Войшелка Ловом із зависті на спадщину.
Образ князя-воїна у літописі.
Автори і упорядники літописних зведень, що об’єднані назвою Галицько-Волинський літопис, оповідаючи про далеке минуле, цікавились постатями князів, вчинки яких, їх участь у битвах створювали історію. Однак не завжди літописці володіли відомостями про того чи іншого князя, а інформація могла мати різне походження, не зовсім об’єктивно могла подаватися інформація.
До ХІІІ ст. нашим літописанням була вже вироблена відповідна традиція творення історичних осіб. Головна увага зверталася на вчинки князя. Роздумам автора про риси князя відводилося окреме місце. Оцінка авторська діяльності князя подавалась після вістки про смерть, літописець перелічував достоїнство князя, які переважно були гіперболізовані. У Київському літописі навіть зустрічалися описи зовнішності князя. Саме така традиція наслідується у творенні образу Володимира Васильовича, який є взірцем образу князя-філософа, книжника. Він мужньо переносить хворобу, продовжуючи займатися господарськими справами. Про це детально оповідається в похвалі.
Данило Галицький – це князь-воїн, політичний і державний діяч.
Вважають, що автором першої частини літопису був політичний прихильник князя Данила Галицького, людина світська, можливо, військова, добре освічена, що перебувала в близькому оточенні князя, знала факти, документи й сама була свідком подій 40-50-х років ХІІІ ст. В центрі його уваги – боротьба Данила з політичними супротивниками. Данило турбується про славу Руської землі, про міжнародний авторитет своєї держави. Він виступає організатором боротьби з татарськими нападниками, веде переговори з папою римським. Літописець звертає особливу увагу на князя як полководця, на могутність його війська, яке викликало подив у іноземців. Автор підкреслює фізичну красу і силу Данила, його хоробрість, вірність слову. Князь захоплюється ратними подвигами, особисто показує приклад героїзму.
Щоб зміцнити своє князівство, Данило робить дипломатичний крок – пішов на поклін до Батия, визнав себе залежним від орди і рятує Галич від руйнування. Сказання про ходіння Данила до Батия – одне з найдовершеніших художніх місць літопису. Автор з болем описує, якого приниження зазнав князь у Батия.
Великою історичною заслугою Данила був розгром тевтонських рицарів під Дорогочином (1238). Літописець присвятив цій битві під 1235 роком окреме оповідання.
Похвала Данилові вміщена при звістці про його смерть (1264), ще раз відтворює образ князя, але вже не реальними життєвими рисами, а загальними формулами.
(3 votes, average: 4.00 out of 5)