ГАЛЧИНСЬКИЙ, Константи Ільдефонс
(1905 – 1953)
ГАЛЧИНСЬКИЙ, Константи Ільдефонс (Galczynski, Konstanty Ildefons – 23.01. 1905, Варшава – 06.12.1953, там само) – польський поет.
Константи Ільдефонс Галчинський народився 23 січня 1905 р. у Варшаві. Із початком Першої світової війни його батьки переїхали у Москву, де Константи навчався у школі Польського комітету. У 1918 р. сім’я Галчинських повернулася у Варшаву. Закінчивши гімназію, Константи вступив в університет на відділення класичної англійської фітології. Гуманітарна освіта дала йому не тільки знання зі світової культури та мистецтва,
У 1923 році вийшли друком перші вірші Галчинського. У його ранній поезії багато від юнацької пози, бажання епатувати (“Вулиця шарлатанів”, “Музі ніжки цілую”, “Привіт, Мадонно”)
Університетські заняття були перервані службою у війську. Вірші цього періоду свідчать про світоглядну орієнтацію поета; він дедалі проникливіше вдивлявся у життя. У 1928 р. Г. опублікував поему “Кінець світу” і підзаголовком “Видіння святого Ільдефонса, або Сатира на Всесвіт” (“Koniec swiata, Wizje swiQtego Ildefonsa czyli Satyra na Wszechswiat”). Притаманна особистості Галчинського іронічність стає важливою прикметою його поетичного стилю.
У цей час у культурному житті Польщі заявило про себе літературне угруповання “Квадрига”, засноване у 1927 році. Галчинський став його активним членом. У колі проблем цієї групи першочерговими були питання творчої відповідальності поета. Галчинський щиро поділяв думку про суспільне призначення поезії. Його вірші стають не лише автопортретом художника, а й портретом епохи. Мандри зачарованої душі у казкових країнах ранніх поезій Галчинського поступаються місцем лірично-гротесковим замальовкам міського життя. Це поема “Польське пекло”, вірші “Марш масонів”, “Вулиця Товарна”, “Емігранти” та ін.
Творчий злет поета-початківця пов’язаний з його великим коханням та одруженням.
У 1931 – 1933 pp. Галчинський працював референтом з питань культури у польському консульстві в Берліні. Тут він створив один із своїх найкращих творів – поему “Бал у Соломона” (“Ваі її Salomona”), пройняту болем і стурбованістю за людину та людство.
У 1934-1936 pp. поет із сім’єю жив у Вільнюсі, багато писав. Створена у цей час поема “Народне свято” (“Zabawa ludowa”, 1934) свідчить про інтенсивні пошуки нових засобів зображення дійсності, збагачення віршового ладу. У 1937 р. вийшла друком збірка Галчинського “Поетичні твори” (“Utwory poetyckie”).
Напередодні Другої світової війни Галчинський, як і більшість європейських письменників, розмірковує про відповідальність інтелігенції за долю світу. Найчастіше ставлення поета до тогочасної інтелігенції гостро критичне: “Ми весь час біжимо. З міста до міста. Інтелігенти. Сумуюча нація. Гинучий клас. Малі, замерзлі”. Лірично-гротескова поезія Галчинського наповнюється соціальними мотивами.
З початком війни у 1939 р. поет був призваний в армію, а 17 вересня того ж року рядовий піхоти Галчинський потрапив у німецький полон і п’ять з половиною років провів у таборі для військовополонених. У повоєнному ліричному шедеврі “Веселі свята “поет так написав про цей жахливий час:
Скільки днів у полоні прожито,
Знемагав я у рабській роботі.
Срібний місяць, мов серце розбите,
Повисав на колючому дроті.
(Пер. В. Гоцуленка)
Чимало табірних поезій Галчинського збереглося. Вірші ходили у списках, їх передавали з уст в уста. Серед них – знаменита “Пісня про солдатів Вестерплятте” (“Piesc о zolnierzach Westerplatte”), присвячена захисникам Гданська:
Настали літні дні, коли
Судилося вмирати,
І маршем просто в небо йшли
Солдати з Вестерплятте.
(Пер. Р. Лубківського)
Лише навесні 1946 року Галчинський повернувся на батьківщину. Мешкав у Варшаві. Вірив у нову Польщу. У 1946-1953 pp. він видав збірки “Вірші” (“Wiersze”), “Зачарований візок” (“Zaczarowana dorozka”, 1948), “Шлюбні обручі” (“Slubne obrqczki”, 1949), “Ліричні вірші” (“Wiersze liryczne”, 1952), “Пісні” (“Piesni”, 1953), цикл сатиричних мініатюр “Зелена Гуска” (“Zielonagqs”), віршовані фейлетони “Листи з фіалкою” (“Listy z fiolkiem”, 1946-1950); публікувався у популярному журналі “Пшекруй” (“Огляд”).
Злигодні воєнних років підірвали здоров’я Галчинського: інфаркти 1940 і 1952 pp. він переміг, а третій виявився фатальним. 6 грудня 1953 p. поета не стало.
Висока духовна наснага пронизує всю поетичну спадщину Галчинського. Життєві та соціальні драматичні катаклізми, що випали на його долю, не похитнули властивого поетові життєствердного світовідчуття. “Посмішка – моральний обов’язок людини”,- напівсерйозно, напівжартома стверджував він.
Талант Галчинського барвистий і багатогранний. Його філологічна освіченість передбачає інтелектуального читача для вишуканої, високої поезії (“Муза”, “Венера”, “Гімн Аполлону”, “Ніобея”). А його сатиричні та жартівливі вірші написані у легкій, ігровій, доступній манері оповіді. Ось, наприклад, вірш “Чому огірок не співає”:
Питання оце заголовне,
Яке ми посміли задати,
Із мукою, навіть із болем
Належало б нам розв’язати.
Якщо огірок не співає
В негоду і в днину погожу,
Таку, певне, долю він має
І жити інакше не може…
(Пер. І. Глинського)
Творчість Галчинського відзначається парадоксальністю думки, афористичністю і лаконізмом письма, узагальненістю характеристик. Його поетичний стиль поєднав лірику, гумор і сатиру. Його сатира різноманітна за жанрами: сатиричні вірші, байки, поеми, фейлетони.
У світову літературу XX століття поет Константи Ільдефонс Галчинський увійшов як безсумнівний новатор художньої форми, котрий поставив на службу мистецтву прийоми гротеску й абсурду. Його художні відкриття стали набутком сучасної поезії, у тому числі й української (поеми І. Драча “Соловейко-Сольвей” та “Зоря і смерть Пабло Неруди”).
Українською мовою окремі твори Галчинського переклали Р. Лубківський, І. Глинський, К. Гурницький, В. Гуцаленко, С. Космачевська, Д. Павличко, П. Тимочко та ін.
Г. Бондаренко
(2 votes, average: 5.00 out of 5)