Фразеологізми, прислів’я та приказки у творі “Гуси-лебеді летять”
Автобіографічна повість М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” розповідає про життя хлопчика Михайлика у невеличкому селі на Вінниччині.
Протягом усього твору автор дотримується поетичності, а часом і гостроти народного українського слова. Герої повісті часто використовують гострі і часом кумедні народні вислови, як-то “Далеко ви пустили кури…”, або “Іноді навіть за довгий язик буває сяка-така нарізка на іншому місці”.
Автор часто і густо використовує у мові персонажів говіркові обороти та слова. Це надає твору особливого
Народна лексика у великій кількості зустрічається у мові усіх персонажів твору. Наприклад, у тексті можна зібрати велику кількість фразеологізмів про розум. Як його тут тільки не називають : і “клепка”, і “олія в макітерці”.
Повість густо наповнена приказками та прислів’ями. Сам Михайлик досить часто їх використовує під час своїх розповідей, як-то: “дасть бог купця, а дiдько розгудця”, або “за цi три торби реготу мав я аж сiм смуткiв”.
Наслухавшись історій діда та бабусі хлопчик сприймає світ крізь призму чарів та легенд. В образі діда Дем’яна втілена вікова народна мудрість і дід прилучає до неї хлопчика за допомогою розповідей про лебедів, про життя, про зорі. Часто він використовує приказки : “Сто друзiв – це мало, один ворог – це багато!”, або “…і ноги в нас невзуті, і голови босі”.
Повість пронизана любов’ю до української пісні. Співають і мати, і дід і тітка Василина. Наприклад дід Дем’ян любив співати пісню:
“Як продала дiвчина курку,
То купила козаковi люльку,
Люльку за курку купила,
Бо козака вiрно любила…”
Сам Михайлик також залюбки співає:
“Ой диби, диби, диби –
Пiшов дiд по гриби,
Баба по опеньки.
Дiд свої посушив,
Бабинi – сиренькi”.
Прослідковуються у творі деякі язичницькі елементи та обряди, як то наприклад у ставленні до землі, насіння, дерев з якими герої розмовляють наче з живими істотами.
Повість “Гуси-лебеді летять” стала справжньою скарбницею народної мудрості, гумору та життєрадісності.