Французький героїчний епос
Зазвичай, якщо хочеш зрозуміти той чи інший народ, відчути його традиції, ментальність, досліди перш за все його рідну мову та епос, бо саме вони є тим індикатором, який виявляє всі особливості, тонкощі та інші нюанси, притаманні представникам того народу, який тебе цікавить. Хочеш повніше відчути, що уявляють собою скандинави, звернися до Едд (як Старшої, так і Молодшої), не забудь також про саги; німці – тоді шлях тобі до “Пісні про Ні-белунгів”; греки – ну, якщо не знаєш їх епосу, то далі й розмовляти годі (про всяк випадок нагадую ключові
“Пісня про Роланда” – видатний пам’ятник світової літератури. Чесно кажучи, при читанні цієї поеми так і хочеться, усміхнувшись і хитаючи. головою, вигукнути “ох, вже ці французи!” Навіть їхній героїчний епос – і той насичений похвальбою, невгамовністю, відчайдушністю, патетичністю, але й хоробрістю, презирством труднощів, пишністю, благородством, достоїнством, сміливістю.
За своєю художньою
Насправді, як розповідають нам офіційні хроніки тих часів, похід Карла Великого за Піренеї був невдалим, а ворогами, які напали на ар’єргард французької армії були баски, а не сарацини. Але такі деталі при прочитанні твору стають дрібними й непомітними. Так само захоплений читач із розумінням і милістю ставиться до таких нюансів, як те, що географія поеми просто фантастична, що за підрахунками кожні п’ять французів вбивають щонайменше чотири тисячі невірних, а звук рогу Роланда лунає на тридцять ліг.
Важливо, що цей героїчний епос дає нам уяву про вірність та зраду, чесність і хоробрість, підлість і винахідливість – а все це дивовижно яскраво показано в поемі без напівтонів і рис, наявність яких вибачила б чи, навпаки, зруйнувала категоричність нашого сприйняття образів твору. Якщо підлість – то затята, якщо хоробрість – то відчайдушна, якщо Кохання – то живе до останнього подиху коханого і з ним помирає, якщо Божа милість – то до сходження ангелів за рукавичкою героя.
Але головне (принаймні на мою думку, тобто єдино правильну) те, що “Пісня про Роланда” виховує справжніх героїв у нас самих. Роланд – ідеальний лицар, патріот, непр/имиренний до ворогів, правдолюб. Його друг і соратник Олівер також видатний воїн, досвічений стратег, менш відчайдушний, більш розсудливий. Король Карл Великий – втілення мудрості, благородства, честі, вірності державі, тобто тих рис, якими наділений істинний правитель. Саме в такій компанії ми, читачі “Пісні про Роланда”, подорожуймо її сторінками, беремо участь у війнах і битвах, загартовуємося и походах. І ці лицарі стають для нас взірцями, а чесність і благородство їх образів – світлом, яке вкаже нам правильний шлях на роздоріжжі життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)