Фінській школа
У працях Сумцова ми мали змогу спостерігати риси явного методологічного занепаду. Сумцов в. такому випадку – явище симптоматичне.
Ми, щоправда, багатий добір матеріалу, але бачимо ще й безпорадність перед матеріалом, необгрунтованість висновків, зведення подібності до запозичення і заперечення самостійного народної творчості. Такий стан у російській науці відповідало загальному становищу європейської науки на той час. В усіх країнах потроху накопичувалося дуже багато казкових матеріалів. Вони вимагали обліку, і систематизації, а
У 1901 року у Гельсінкі грунтувалася міжнародну федерацію фольклористів. Засновниками його були фінський учений До. Крон, шведський учений До.
Сидов і датський учений А. Ольрик. Праці цієї федерації виходять у вигляді неперіодичної серії під назвою FolkloreFellowsCommunіcatіons – Публікації Федерації фольклористів (FFC). Федерація – як організація, яка має собі за мету наукове об’єднання і контакт.
Вона стоїть на певних методичних позиціях. Ці позиції були викладені фінським ученим Антті Аарне у його
Матеріал розташовується по етнічної системі, т. е. за групами народів – слов’янських, романських, німецьких, финско-угорских тощо. буд., а всередині груп – щодо окремих народам.
До кожного народу є шифр (наприклад R. F. – романцы, французи, P.
S. R.
– слов’яни, російські, P. S.
R. W. – слов’яни, білоруси тощо. буд.). В усіх життєвих роботах даної школи цю частину представляється нам найбільш істотною і важливішої.
Приміром, М. П. Андрєєвим щодо його роботи про разбойнике Мадее встановили 245 варіантів цього сюжету як опублікованих, і які у архівах та у приватних осіб. Прагнення вичерпної повноті притаманно даної школи. У цьому плані зроблено великий крок уперед проти роботами попередніх десятиліть, коли додавалися далеко ще не всіх зусиль досягнення вичерпної повноти матеріалу.
Але це прагнення має і зворотний бік. Повнота може бути лише відносна. З течією років матеріал дедалі зростає, й побудувати нові матеріали який завжди підтверджують правильність висновків. З іншого боку, кількість записів, використаних для дослідницької роботи, мізерно проти тисячами які мають місце у народі дійсних випадків розповідання.
З нашою погляду, правильність висновків визначається як повнотою матеріалів (якої ми завжди намагатимемося), а передусім правильністю методів. Другий етап дослідження – аналіз матеріалів.
Складові частини сюжету, мотиви, зазнають скрупульозного порівнянню і зіставленню. Фіксуються все різновиду кожній такій частини.
Це робиться здобуття права встановити, які форми зустрічаються частіше. Найчастіше які форми з’являються основними, т. е. споконвічними і найбільш древніми.
Сукупність споконвічних форм мотивів дає питому форму сюжету, його праформу, чи “архетип”, т. е.
Форму, з якої розвинулися варіанти. Вивчення матеріалу по народам дає можливість встановити національні і локальні версії (экотипы).
Такий прийом ми можемо визнати правильним. Дослідники походять від передумови, кожен сюжет створюється раз на певному місці й у певний час. Тим більше що безперечно, що сюжети можуть зароджуватися незалежно друг від друга там, де їхнього виникнення мають місце відповідні умови. Не враховується, що сюжети можуть бути одне із іншого, що варті у генетичній зв’язку друг з одним.
Ми маємо звужене, ізольоване вивчення явищ, тоді як наша методологія вимагає вивчення широких зв’язків. Неприйнятним нам і статистичний метод. При справді історичному, а чи не формально-статистическом вивченні може бути, що архаїчні форми зустрічаються не найчастіше, а найбільш рідко й що вони витісняються пізнішими формами.
Третій етап – це встановлення батьківщини сюжету та її історії. Поставивши собі цього за мета, фінська школа іменує себе історично-географічною. Встановлення географічного району виникнення сюжету виробляється тими самими статистичними прийомами, як і встановлення праформы. Усі дані старанно заносяться карті.
Батьківщина визначається максимальними кількостями записів в одного чи іншого народу. Цей прийом неправильний хоча б тому, що частота записів відповідає справжньому стану речей. Там, де об’єднавча роботу вели інтенсивніше (наприклад Росія, Україна, Німеччина, Фінляндія та інших.), більше записів, ніж там, де об’єднавча роботу вели слабше (Франція). Є величезні простору, зовсім і навіть не охоплені собирательской роботою.
Нарешті, за цілою низкою непрямих ознак встановлюється історія сюжетів, їх переходи від однієї народу до іншого. Тут може бути охарактеризовані лише основні методичні прийоми школи їх оголеному вигляді.
Зрозуміло, окремі автори не точно дотримуються даної тут схеми, під час дослідження і його чимало інших питань. Висловлюються дотепні здогади, робиться ряд і іноді правильних спостережень. Але це не рятує школу від фатальний помилковості методичних підвалин життя і передумов. Так, самий факт ізольованого вивчення окремих сюжети мають для казки методична помилка. Тут до уваги береться закон перемещаемости мотивів лише з казок до інших.
Кожен мотив, зазвичай, розглядається лише у системі даного сюжету, тоді як межсюжетное вивчення мотивів може показати геть в іншу картину (пригадаємо вчення Веселовського мотиви і сюжетах). Ігноруються історичні умови життя сюжету, вивчаються лише тексти, іноді хоча б сюжетні схеми. Вивчення фольклору набуває формалістичний, безідейний характер. Проте ми повинні визнати, що капітальні монографії як у казці, і за іншими видами фольклору, і навіть з історії релігії, землеробських обрядів, і т. буд.
, що у серії FFC, яких багато важать і дуже розширили обрій наших знань.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)