Фінік фікусу не суперник (оповідання про випадок із життя)
Одного разу до нашої квартири подзвонили. До передпокою увійшла сусідка.
-Пробачте, але у мене до вас незвичайна пропозиція, – збентежено сказала
Дар’я Іванівна. – Я знаю, що ви любите квіти і розводите їх.
Гордістю нашої родини був фікус. Цей вічнозелений, із широким овальним листям представник тропіків жив у нашій квартирі вже багато років. Він стояв на підлозі у великій дерев’яній діжці. Мені подобалося обережно протирати його глянсувате, ніби картонне листя вологою ганчіркою.
Ми дуже здивувалися, коли сусідка звернулася
-У мене фікусу погано живеться. Може, тому що вікна виходять на північ,
А може, я не вмію доглядати квіти і рослини.
Чого тільки не робила Дар’я Іванівна, щоб врятувати рослину. А вона тим часом гинула. Ось і вирішила вона: треба поставити горщик із тонким пагінцем і двома жалюгідними листочками поруч із розкішним
Ми погодилися – чому б не спробувати врятувати фікус.
На знак подяки Дар’я Іванівна протягла мені пакетик з фініками. Був кінець січня, і фініки прийшлись вчасно, вони нібито нагадували, що десь є Африка, батьківщина фінікової пальми, яка дає солодкі плоди. Шкода було навіть викидати фінікові кістки. Одну з них я уткнув у землю, в горщик, який принесла сусідка.
Минув лютий, березень, а фікус-новоселець і не думав розвиватися. Добре, що хоч не засохнув, був немов у стані дрімоти.
Одного разу наприкінці квітня мама вигукнула:
-Що за яскраво-зелена стріла вилізла з землі поруч з фікусом?
Я пригадав, як уткнув ще взимку фінікову кісточку в горщик. Добре, нехай собі ростуть в однім горщику і фінік, і фікус. Уже в липні фікус Дар’ї Іванівни важко було впізнати. Він зміцнів, на ньому розвилось нове листячко. Зміцніла й фінікова стрілка.
Ось ми і гадали: чи то енергія нашого фікуса-гіганта надала сили його побратиму, що вже гинув, чи то фініковий паросток зажадав жити. Взагалі вирішили так: фінік фікусу не суперник.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)