Фінал “Євгенія Онєгіна” кінець “без кінця”
* Вона пішла. Коштує Євгеній,
* Начебто громом уражений.
* У яку буру відчуттів
* Тепер він серцем занурений!
* Але шпор раптовий дзенькіт пролунав,
* И чоловік Тетяни здався,
* И тут героя мого,
* У мінуту, злу для нього,
* Читач, ми тепер залишимо,
* Надовго… назавжди….
Що ж стосується незавершеності в романс долі головного його героя,- те, як ми могли тільки що переконатися, це цілком у дусі багатьох і багатьох пушкінських фіналів; Разом – з тем. саме’ ця незавершеність дала поетові можливість накласти
Про те, що роман Пушкіна в його теперішньому виді являє собою цілком цілісне й художньо закінчений добуток, наочніше всього свідчить його композиційна структура. Подібно тому як більшість сучасників Пушкіна не відчуло чудовий композиційної організованості “Бориса Годунова”, багато хто з них і в “Євгенію Онєгіні”- були схильні бачити не цілісний художній організм – “не органічна істотаа, який частини необхідні одна для інший” (відкликання критика “Московського телеграфу” про сьому главу “Євгенія Онєгіна”), а майже випадкову суміш, механічний конгломерат розрізнених картинок з життя дворянського суспільства й ліричних міркувань і роздумів поета. В’ зв’язку з этим один із критиків навіть прямо зауважував, що віршований роман Пушкіна може й тривати нескінченно, і закінчитися на будь-якій главі.
Насправді ми бачили, що вже до початку роботи Пушкіна над “Євгенієм Онєгіним” у його творчій свідомості зложився “великий” “план цілого добутку”. І ми можемо із упевненістю сказати, що протягом усього дуже тривалого періоду роботи Пушкіна над романом план цей, міняючись – і часом міняючись досить істотно – у деталях його розробки, в основних своїх обрисах залишався незмінним.
У роман Пушкіна, присвячений зображенню життя російського суспільства в її розвитку, із самого цього життя, що розвивається, доливав досить рясний і різноманітний-“строкатий” – матеріал, що заздалегідь далеко не у всім міг бути передбачений автором. Але ніколи поет не віддавався пасивно напливу життєвих вражень, не плив за течією нового матеріалу, що привноситься, а, як зрілий майстер, вільно володів і розпоряджався їм, охоплював його своєю “творчою думкою”, підкоряв його як своєму основному художньому задуму, так і тій “формі плану” – продуманому композиційному кресленню, – у якому цей задум, знов-таки із самого початку роботи над ним, йому предносился.
Що це було саме так, підтверджується тією чіткістю архітектурного малюнка, стрункістю композиційних ліній, домірністю частин, тим гармонійною відповідністю початку й кінця добутку, які, як ми вже знаємо, становлять риси пушкінських композицій, які й в “Євгенію Онєгіні”, звичайно, не могли виникнути випадково й незалежно від творчої волі автора, так сказати, самі собою.
Основні образи роману, при всій індивідуальній життєвості кожного з них, носять настільки узагальнений, типізований характер, що це дозволяє Пушкіну побудувати фабулу свого добутку, що відтворить найширшу картину пушкінської сучасності, на відносинах між собою всього лише чотирьох осіб – двох молодих людей і двох юних дівчин. Інші, особи, що входять у роман у якості не побутового тла, а його – у тім або іншому ступені – учасників (їх теж дуже небагато: мати й нянька Тетяни, Зарецкий, генерал – чоловік Тетяни), мають чисто епізодичне значення.
Настільки ж характерний для суспільно-історичної дійсності, відтвореної в романі Пушкіна, образ Тетяни. Фінальна формула, що визначає її життєвий шлях – бути “століття вірної” своєму подружньому боргу, – безсумнівно, керувала й дружинами декабристів, що пішли за своїми чоловіками на каторгу в Сибір. Більше загальний характер носить образ пересічної у всіх відносинах Ольги. Включення в роман цього образа, безсумнівно, продиктовано не тільки прагненням до зазначеної фабульної симетрії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)