Філософський зміст пошуку щастя в п’єсі Моріса Метерлінка “Синій птах”
Як відомо, у театральному мистецтві символізм представляли яскраві митці різних європейських країн, серед яких можна виділити Е. Верхарна, Г. фон Гофмансталя, М. Метерлінка, Г. Гауптмана, Г. Ібсена, Л. Андреева, О. Блока, О. Олеся.. Але слід зазначити, що найяскравішою і найзагадковішою зіркою на небосхилі театрального символізму був, на думку більшості мистецтвознавців, бельгійський драматург Моріс Метерлінк (29 серпня 1862 р. – 5 травня 1949 року).
Отримавши релігійне виховання і дебютувавши в літературі поетичною збіркою “Теплиці” (1887),
За змістом “Принцеса Мален” є драматизованою обробкою німецької казки, яку вперше літературно оформили брати Грімм. М. Метерлінк дещо ускладнив її фабульно, наситивши елементами шекспірівського “Гамлета”. Незважаючи на схвальні відгуки сучасників, ця п’єса залишається досить слабким відлунням твору і героїв Шекспіра. її головний герой – наречений принцеси Мален, ірландський княжич Якмар – шекспірівського героя нагадує хіба що часткою власних рефлексій.
Символом неминучої приреченості людини в цій п’єсі постає кладовище: воно оточує замок, наступає, тисне на нього зусібіч. Воно присутнє мало не в кожній дії або постійно згадується в розмовах, мимоволі примушуючи глядача замислитися над сенсом буття, над причинами і перебігом подій власного життя і життя оточення.
Услід за “Принцесою Мален” вийшли п’єси “Сліпі”, “Неминуча” (1890), “Сім принцес” (1891), “Пелеас і Мелісандра” (1892), “Аглавена і Селізетта” (1896). Метерлінк на цей час виробляє власну манру творення сюжетів із застосуванням матеріалу відомих літературних джерел. Тематика багатьох його творів є казковою з характерними для багатьох символістів елементами готики і містики. Його казкові п’єси цього періоду Творчості мають, здебільше, похмуросіру, “замогильну” кольорову гаму, події, розгортаються серед похмурих лісових нетрів, у зловісно таємничих замках, на фоні сірих ворожих скель, у безлюдних підземеллях. їх герої сповнені доленосних проявів Кохання, ревнощів, на них постійно чигає загроза смерті.
У такій манері зображення відчувається, окрім вище згадуваних настроїв доби, певний вплив релігійної освіти і виховання, які отримав майбутній письменник, і оточення, в якому він перебував.
Деякі ранні Твори Метерлінка можна визначити як “драми долі”. Одним із характерних прикладів такого твору є п’єса “Смерть Тантажіля”, основною ідеєю якої є думка про марність спроб людей протистояти смерті.
Невідворотності і незборимості смерті може протистояти лише щастя в Любові – до такого одночасно простого і глибокого філософського висновку М. Метерлінк підводить читачів і глядачів майже в кожному своєму творі. Проблеми і мотиви любові і смерті, яких автор торкався у своїх творах, відлунюючись у глибинах людської душі, приносили драматургу цілком заслужений успіх.
Свої естетичні й філософські погляди М. Метерлінк уперше виклав у трактаті “Скарби покірливих” (1896). Його теорію, що визначила сутність та художню своєрідність його драм, називають теорією “театру мовчання”. її основою є положення автора про двоєсвіт, глибоке переконання драматурга в тому, що світ поділяється на реальний і потойбічний, який і є справжнім. Справжнє життя відбувається у світі невидимому і невідомому. Реальний світ і доля людини залежать від потойбічних сил, опис яких не можна здійснити звичними для людей словами і поняттями. Головне у житті не слова, а внутрішня мова, внутрішні передчуття і голоси. Таємнича і трагічна сутність криється у повсякденності, у будьякому мовному безладі, особливо ж у мовчанні людей. Повного взаєморозуміння можна досягнути лише в цілковитій тиші. Потрібно тільки піднестися до її справжнього усвідомлення. А для цього потрібне розуміння символів.
У цій же площині знаходиться і художня практика Метерлінка. Не осягнувши символіки його творів, неможливо зрозуміти і їх ідейний зміст.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)