У багатьох творах Ліна Костенко не просто висловлює почуття, описує певні історичні події тощо, але ставить досить складні питання, на які й намагається самотужки знайти відповідь чи принаймні окреслити шлях пошуку цієї відповіді. Читач сам не помічає, як залучається до філософських пошуків, аналізує та розмірковує разом із автором, ставлячи і собі глобальні питання, шукаючи та розчаровуючись і знов шукаючи власної істини… Людське життя є швидкоплинним, ми не маємо змоги виправити, викреслити те, що вже зроблено, тому маємо оцінювати можливі
наслідки своїх дій. У простій поетичній формі висловлює поетеса цю думку: Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде… Багато розмірковує автор над проблемою змізернення людської душі, яке не повинне відбуватися. І в епіцентрі логіки і стресу, Де все змішалось – рідне і чуже, Цінує розум вигуки прогресу, Душа скарби прадавні стереже. І насправді, духовні скарби, сама сутність людини є однаковою за усіх часів, треба вміти не зміщувати акцентів між вічним та минущим, попри обставини суспільні та історичні, ми маємо зберігати духовні скарби попередніх поколінь, що відобразились у мистецтві,
у фольклорі, у філософії видатних мислителів минулого… Але все – “як треба”, але часто, на жаль, виходить не так, як потрібно. Мені здається, проблема деградації довершеної та високої за своєю природою людської душі залишається актуальною і зараз. Митці XX століття багато говорили про це у публіцистиці чи поетичних творах, Ліна Костенко чи не перша підкреслює масштаби проблеми, порівнюючи духовне банкрутство людських душ із найстрашнішою екологічною катастрофою – Чорнобилем: Хто в нашу долю тільки не втручався В яких тенетах тільки не б’ємось Духовний Чорнобиль давно вже почався А ми ще тільки його боїмось. Але чи не найбільше уваги приділила поетеса темі митця та мистецтва, ролі їх у житті людства. “Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”, – пише Ліна Костенко. Поезія, як і кохання, як і любов до рідної землі, підноситься автором на щабель найвищих цінностей. Але так часто поетові непросто знайти своє місце в цьому світі: В безсмерті холодно. І холодно в житті. О боже мій! Де дітися поету?! Попри усі труднощі, поет є людиною обраною, він не має права скаржитися, бо усі труднощі на його шляху – це насамперед випробовування, через які варто пройти, щоб зміцнити свій дух та своє слово. Сама поетеса говорить про свій життєвий шлях як жінки-поета як про повністю свідомий вибір: “Я вибрала Долю собі сама…” Поезія є величним і сакральним явищем, яке в жодному разі не є “побутовою розмовкою”, тож і підходити до створення чи сприйняття поетичного слова Ліна Костенко закликає нас з усією відповідальністю. Філософська лірика Ліни Костенко – велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це і питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального, проблеми спадковості поколінь та патріотизму. Патріотизму – не як пафосних розмов, а як філософської категорії. Мені подобається, з якою щирістю та життєвою мудрістю підходить лірична героїня творів Ліни Костенко до пошуку відповідей на ці питання. На жаль чи на щастя, кожен має власним шляхом прийти до висновків щодо перелічених питань, нам не допоможуть чиїсь роздуми та міркування, але лірика Ліни Костенко – немов філософський трактат у віршах – наблизить кожного читача до відкриття власних неповторних істин.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)