Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя
Не той щасливий, хто бажає кращого, А той, хто задоволений тим, чим володіє Г. С. Сковорода
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі – одна л найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він був мандрівником і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем і проросли зерна, посіяні його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів,
Сковорода став найвидатнішим українським філософом, відомим усьому світові. Ми маємо складати сьогодні сходи в майбутнє з творчих злетів Григорія Сковороди. Григорія Сковороду називають народним філософом. В центрі уваги його перебувала проблема щастя. Вона пов’язувалася в нього зі “сродною працею”, яка, на тверде переконання філософа, є необхідною передумовою щастя. Вчення про “сродну працю” у Сковороди тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі. І шоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку
Сковорода ставить питання про необхідність пізнати самого себе, бо від цього залежить майстерність виконання ролі, а зрештою – і щастя людини. Він був “переконаний, що принцип “сродної праці” повинен лежати в основі фундаменту суспільного ладу. Втілення його – єдина умова, яка забезпечить “торжество вищої моральності, миру й любові між людьми”.
Цією ідеєю пройняті байки “Пчела и шершень”, “Две курицы”, “Орел и сорока”. Однією з найкращих байок Сковороди є “Пчела и шершень”. У моралі автор вчить людей жити щасливою. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, умінню користуватися тим, що є, не прагнучи до неможливого. Однак стан душевного спокою не означав бездіяльності, навпаки. Улюблена справа – обов’язкова умова щастя. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе для інстинкти волі і йтиме шляхом добра.
Однією з умов щастя є дружба симпатія та природна доброзичливість людей один до одного. Пошуки відповіді на питання “У чому щастя?”. Відбилися у 21-й пісні “Саду божественних пісень”: Щастіе, где ты живеш? Горлиці, скажите!
В поле ли овцы пасеш? Голубці, взвестите! О щастіе, наш ясный свет, О щастіе, наш красный цвет! , Ты мати и дом, появися, покажися! Домом і матір’ю називає щастя ліричний герой. Він намагається зрозуміти його суть. Образ щастя – пастуха, тобто звичайної праці, ще не є ствердним, але він знаменує собою пошук. Ні книжники, ні птахи не підказують, де воно. Та чи й існує, взагалі?
Щастія нет на земле, щастія нет в небе, Не закличуть в угле, инде искать требе Ліричний герой знаходить його: Се мой лютезный прискор скачет младый елень, Вішше небес, віще гор; крын мой – чист, нов., зелен
О щасті, мой свет ясный! О щасті мой овет красный! Ты мати и дом, ныне вижу, ныне слышу. Молодий олень уособлює роздуми, які приводять до висновку, що щастя – це внутрішній стан людини. Воно не живе серед Гергесенських полів, що символізують недостойне життя, а “пасе стадо в кринах” (польові квіти), тобто воно там де є єднання людини з природою. Так у вірші відбився філософський погляд на щастя як душевний спокій.
Цю ж тему висвітлює поет у 28-й пісні. Автор закликає читача заглибитися в себе, заглянути у свою душу. Там він відшукає свого товариша, другу волю, яка переборе першу – “волю-ад”, що символізує людські пристрасті, що вбивають справжню душу і позбавляють людину щастя. Г. Сковорода створює образ “духовного меча”, який має очистити душу і, перерісши в мудрість, стати на її сторожі:
Ты един вселы жизнь и радость, Ты един всем рай и сладость! Убый злу волю в нас, да твой владеет глас! Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу. Часто він повторював, що щастя – у пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей. У “Раз говорі п’яти путников о истинном щастіи в жизни” сковорода проводить думку, що оно в гармонійному поєднанні того, що задовольняє внутрішні духовні потребі людини, воно – “всередині нас самих”!
Глянь в сердечныя пищеры! В думе твоїй глагол, вот будет с ним весьол. Поет підкреслює, що головне вжитті людини – серце;воно є “корень, солнце, глава и цар человеку”., сердечне задоволення, “веселість серця” є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. “О, сколь дорога ты, радость сердечная!”
Філософ вважав, цю справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці. Мрії та прагнення Г. С Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що настане час коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і у цьому пробудженню й освіти простих людей він служив своїм вчення, на словах і на ділі прагнув до більш розумного і справедливого суспільного устрою.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)