Філософська проблематика одного з добутків російської літератури ХХ століття. (Сенс життя в оповіданні И. Буніна “Пан із Сан-Франциско”)
Хоча ми й смертні, але повинні не підкоряться тлінним речам, але, наскільки можливо, підніматися до безсмертя й жити згідно з тим, що в нас є кращого. Аристотель. Тисяча дев’ятсот п’ятнадцятий рік. У самому розпалі перша світова Війна. Її пожежа роздута аж ніяк не без участі “добірного суспільства”.
“Говорять Брианы, Мілюкови, пише И. Бунін, а ми рівно нічого не значимо. Мільйони народу вони готовлять на забій, а ми можемо тільки обурюватися, не більше. Древнє рабство?
Зараз рабство таке, у порівнянні з яким древнє рабство –
Головною ідеєю є не просто Історія про американського бізнесмена. Вона більше масштабна. Здавалося б, головний герой умирає – сюжетний потенціал вичерпаний. Але границі оповідання виявляються значно ширше границь
“Атлантида” замикає композиційне коло оповідання. Якщо на початку пан сам розважається на пароплаві – спілкується з багатими людьми, спостерігає за яркою часом “закоханих”, то наприкінці т же саме відбувається з іншими пасажирами, а “глибоко під ними, на дні темного трюму,” коштує труна пана, що ніколи планувала розважатися цілих два роки. Труна в трюмі – своєрідний вирок бездумно, що веселиться суспільству, нагадування про те, що й богатые люди аж ніяк не всесильні й не завжди визначають свою долю. Багатство аж ніяк не стан щастя
Останнє – у зовсім інших людських вимірах. Незалежність людини від його соціального стану або багатства – головна тема добутку. Крім того, в оповіданні розкривається тема щастя
Правда,