Фільм “Брат” Олексія Балабанова
Фільм “Брат” був знятий кінокомпанією “СТВ” в 1997 році. Головні ролі виконували Сергій Бодров, Віктор Сухоруке, Світлана Письминченко, Юрій Кузнєцов, В’ячеслав Бутусов. Тривалість фільму (усього 95 хвилин) не велика. Але це нове російське кіно відразу ж стало учасником офіційної програми 50-го Канського фестивалю. Чому “нове російське”? Так тому, що “Брат” дійсно виявився найгучнішою і яскравою вітчизняною прем’єрою минулого року, що скорила серця російських глядачів. Головний герой картини Данило Багрів, демобілізований
Але фільм “Брат” не про це. Тут звучить мотив братнього внутрішнього нерозривного зв’язку. Старший брат, зробивши Данилові також професійним убивцею, чистильником, словом, сучасним киллером, підставляє його, кидаючи напризволяще, тому що повинен рятуватися й думати тільки про свою власну шкіру. Але Данило зумів зрозуміти й простити брата, тому що вони “однієї крові”. У фільмі можна знайти й тему вбивства, і сюжетний зачин з кінозйомками, на які випадково забрідає герой (просто Балабанів вирішує подивитися, при яких умовах у місті можна вижити…). Найбільше гостро й глибоко знаходить герой своє переживання приголомшуючої миті зустрічі провінціала з величезним містом, чужим, холодним, ворожим, у якому Данило почуває себе незначним, самотнім і безпомічним.
Перше відчуття виявилося незгладимим. А. Балабанів змушує головного героя неприкаянно тинятися по лабіринтах вулиць у пошуках брата й житла, кидає його в обійми суспільства наркоманів і двірських тусовок, наділяє страхаючим почуттям втрати свого власного “я” і дарує як би хиткий відпочинок у немудрих пісеньках В’ячеслава Бутусова, що зігрівають його безпритульне серце.
Режисер як би пробує себе в жанрі сучасного бойовика. Він вибирає сьогоднішнє шумне багатолюдне місто – Петербург. У якому би тимчасовому ракурсі й через яку би сюжетну призму не шукав режисер, він бачив одне: ніким навколо не замічену трагедію маленької людини з юрби. Доля, обірвавши Данилові крила, кидає його в сама печеня пекла життя, до бандитів, поза звичною системою життєвих координат.
Вихідна ситуація фільму “Брат” Балабанова – це ситуація містичного трилера, що відбуває, здається, у рамках абсурду. Автор сценарію зіштовхує героя один на один зі світом-перевертнем, що прийняв вигляд Міста-монстра, і привільно розкинувся на російській землі. Режисер змушує Данилу спробувати жити в ньому, що на ділі виявляється те саме що подорож по колах пекла, особливо страшному ще й тому, що герой цього не усвідомлює й не відчуває його дії. У цьому Місті герой нескінченно блукає по тим самим вулицях. Час від часу його дороги-доріжки перетинаються з тими, хто йому дорогий або потрібний, хто простягне йому руку допомоги й відкриє серце, повне співчуттям і розумінням. Це відбувається або на німецькому цвинтарі, або в трактирі-забігайлівці. Але не варто шукати в цьому схований зміст, так само як і в тім, чому по вулицях Петербурга часто самотньо котить блукаючий трамвайчик, що начебто б обіцяє порятунок, готовий повести людину від небезпеки – і навіть не від чи самого себе? Але на ньому не виїхати далеко, не вирватися із зачарованого кола…
Балабанів дає своєму персонажу таке минуле, що нормальна людина винести може, лише відмовившись оцінювати його й думати про нього, – війну. Про неї у фільмі майже не говориться, ніяких прикмет її ні, крім один-єдиної зіпсованої душі звичайного милого хлопчика Данили (Сергій Бордов), у міру нерозвиненого, у міру чималого, чуйного, що вміє бути вдячним і відчуває відповідальність за близьких. Але війна відучила його бачити у ворогу людини. І тепер братові досить сказати Даниле: той – мафіозі, той – банкір, той загрожує, – і Данила байдуже стріляє. От так і подорожує по мегаполісі хлопчик з наполовину померлою душею, як звір по чужому лісі, – придивляючись, готовлячи собі запасні притулки, завжди насторожі, готовий до раптових нападів. І Місто покоряється йому – ховає у своїх провулках, уберігає від ворогів, дарує житло й потрібні зустрічі. Як сказав його друг по кличці Німець, що “Місто – це зла сила. Сильні приїжджають – стають слабкими. Місто забирає силу”. Мертве притягає мертвих, живе – живих. Сам не розуміючи, що з ним відбулося й у кого він перетворився, Данила виявився посередині між чудовиськом – Містом і живими звичайними людьми, між смертю, твори легко його руками, і романтичними піснями “Наутилуса”, які усмоктує в себе як наркотик.
У жорстокій казці Балабанова немає гарного кінця й немає взагалі як такого. Мої сльози тут нічого не змінюють. Так, хоча Місто відпустило Данилові. Може бути, тому, що вони “однієї крові”? Але не порятунок чекає юнака за його межами – під порожньої куртки несе він обріз…
Балабанів виявив себе як режисер, що тонко почуває вибраний жанр, що володіє абсолютним композиційним чуттям і зорієнтований на створення виразного музичного образа, що є й знаком часу, і характерної реальності, і відображенням щиросердечного стану людини. Герої фільму не здатні сформулювати своє відношення до що відбувається, але відчувають все безпосередньо, почуттєво, через музику, звук. Через усе цього “Брат” не дозволяє сумніватися в його безумовному лідерстві. Як показує статистика, глядацький успіх “Брата” складається відразу з декількох складових частин. Навряд чи на нього особливо вплинули призи “Кинотавра” або навіть участь в офіційній програмі Канського кінофестивалю. Саме головне – нарешті те вперше за кілька років з’явився фільм, що викликав дійсний, а не звично підігрітий рекламою суспільний інтерес. Не стільки модно було дивитися “Брата”, скільки немодно його не подивитися й не висловити по його приводу власна думка. “Брат” став приводом для самостійних узагальнень: чи добре, коли символом епохи стає киллер (нехай навіть аматор)? Крім того, своїм спірним підходом до показу міжнаціональних відносин (росіяни, чеченці, німці) фільм нарешті те зробив міркування про політкоректності в російському мистецтві обгрунтованими.
Іншої не менш важливою причиною перемоги “Брата” стала довгоочікувана поява в російському кіно героя дії. Брати приклад з Данили Багряна, звичайно, не хочеться (так, мабуть, і не варто), але стежити за його пригодами з інтересом можна без праці. Тому дуже показовий успіх “Брата”.
На мій погляд, найвищої оцінки заслуговують і режисерська, і всі без винятку акторські роботи (особливо приголомшлива уява образ головного героя, створена молодим актором Сергієм Бодровим), що буквально змушують глядачів “увімкнутися” у сюжет, і безліч піднятих у фільмі проблем, іншими очами подивитися на нове “загублене” покоління молодих людей, що прийшли з війни, обпалених зсередини й тому байдужих до всього, що здається нам таким природним: доброта, жаль, а також просте людське прагнення радуватися життю й кожному новому дню. Незважаючи на “чорний” сюжет, що не настільки розважає глядача, скільки жахаючий його, картина “Брат” не залишає почуття безнадійності й спустошення – вона кличе “вирватися” з полону похмурих переживань і зробити що-небудь діюче для того, щоб кожний з нас відчув світлу радість життя, згадав і не дав забути іншим про те, що людина створена для щастя, любові й творення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)