Фет “Цей ранок, радість ця…”
Фет “Цей ранок, радість ця…” Мені здається, що немає й не може бути людей, байдужих до поезії. Коли ми читаємо вірша, у яких поети діляться з нами своїми думками й почуттями, розповідають про радість і сум, захваті й уболівай, ми страждаємо, переживаємо, мріємо й радіємо разом з ними. Я думаю, що настільки сильне відповідне почуття пробуджується в людей при читанні віршів тому, що саме поетичне слово втілює в собі найглибший зміст, найбільшу ємність, максимальну виразність і надзвичайну силу емоційне фарбування. Ще В. Г. Бєлінський відзначав,
Що може бути важливіше для художника слова, чим присутність його добутків не тільки на книжкових полках, але й у серцях мільйонів людей! У віршів Панаса Фета доля саме така. Відкривши вперше томик віршів поета, я раптом побачила, почула, відчула життя у всіх фарбах, життя яскраву, соковиту, цілком реальну й озвучену. Усе з навколишні нас
Одне із самих, на мій погляд, вишуканих віршів поета “Цей ранок, радість ця…” стало моїм улюбленим. Фета високо цінували ще при житті як найтоншого лірика, що створив незрівнянні по поетичній майстерності добутку. Поет уважав, що життя людини – це клубок інстинктів і страстей, ведучих все живе до постійного страждання, тому є тільки один вихід із цього миру горя й суму – занурення в красу. Мистецтво – єдина й міцна радість життя, а, виходить, почуттям радості воно й повинне бути перейняте
Реальне життя – це “мир нудьги й праці”, але нічому жахливого, жорстокого й потворному немає місця в лірику Фета, вона виткана тільки із краси. В описі природи поет досягає небувалої майстерності. Здається, він сприймає її всіма органами почуттів
У нього зір художника. Вірші Фета насичені заходом трав і квітів, лементами птахів, світлом сонця: Цей ранок, радість ця, Ця міць і дня й світла, Цей синій звід, Цей лемент і низки, Ці зграї, ці птахи, Цей говір вод… Дивно, що весь вірш – одна фраза, а всієї її частини назывные речення. “Шосте почуття” поета зливає їх в один музичний акорд. На думку Фета, завдання мистецтва в тім і складається, щоб зупинити й увічнити прекрасна мить життя. Поет уміє передати те, що мимолетно, невловимо, невимовно нічим, крім відчуття
Вірш повно руху, тому що картини, спалахуючи митями, поміняють один одного, ллються одним потоком, майже без пауз, через кому: Ці верби й берези, Ці краплі – ці сльози, Цей пух – не аркуш, Ці гори, ці доли, Ці мошки, ці бджоли, Цей зык і свист… Як чудовий художник володіє кистю, так Фет володіє словом: воно в його віршах наповнено музикою, рухом, фарбами. Вірші поета незвичайно музичні, сам він уважав музику вищим видом мистецтва й страждав від того, що словом людині до кінця не вдається виразити себе. І Фет доводить вірш до музичного звучання. Під музикою поет має на увазі дарунок витягати з навколишнього світу красу й відгукуватися на неї трепетом своєї душі, втілюючи в поетичне мовлення
Музика – це гармонійна сутність миру, що Фет втілює у своїх добутках. Гармонійні миті в цьому вірші – це саме миті. Вони живуть єдиним днем, але цінність цієї скороминущості вічна. Добуток читається на одному подиху, картини швидко поміняють один одного, і лише в останньому рядку стає ясно, що черги прекрасних митей природи – це весна: Ці зорі без затменья, Цей подих нічний селенья, Ця ніч без сну, Ця імла й жар постелі, Цей дріб і ці трелі, Це все – весна
Мені здається, що більш виразно, більш ємко й насичено, чим Фет, весну не зобразив ніхто. Величезний ліричний талант поета в тім, що він уміє забиратися в сокровеннейшие схованки душі людської, уміє ловити невловиме, давати образ і назва тому, що до нього було нічим іншим, як неясним скороминущим відчуттям. Недарма сучасники Фета відзначали, що його мотиви “містять у собі іноді такі тонкі, ефірні відтінки почуття, що немає можливості вловити їх у певних виразних рисах, їх тільки почуваєш…
“.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)