Федеріко Гарсіа Лорка людина і поет
Федеріко Гарсіа Лорка. Петенера. Романсеро. Канте хондо. Сигірія. Які незвичайні, милозвучні, музичні й поетичні слова. Здається, все, що пов’язане з Федеріко Гарсіа Лоркою, є таким, бо вже й саме ім’я звучить, як Музика, ніби струни гітари перебирають пальцями, і вона відгукується музикою й словом улюбленого іспанцями поета. Відомий поет XX століття був закоханий у культуру Іспанії, у рідні місця, де народився й жив: у Андалузію, Гранаду, Віснар. “Моє дитинство – це Село й поле. Пастухи, небо й безлюддя”, – писав про себе поет. Та й рідне
Усе навколо дихало природою, красою, казкою. У хлопця з дитинства була багата уява: феї, домовики, бісенята – усі вони жили в оливкових дібровах і зелено-жовтих полях. Федеріко був доброю дитиною, любив ігри, умів складати різні чарівні історії. А в родині підтримували потяг сина до Творчості, бо всі були натурами творчими. Батько й мати чудово співали, мати часто грала на піаніно, весело й тривожно робилося від звуків, що линули з “блискучої чорної скриньки”.
Федеріко Гарсіа Лорка мені уявляється молодим, струнким,
Ось така кипуча, діяльна, невгамовна людина! По всій Іспанії виростали театральні сцени – Лорка скрізь побував зі своїм пересувним театром! Гранада навчила поета любити людей. Він був завжди з тими, хто знедолений, кого переслідують. 1 вважав це обов’язком кожної інтелігентної, освіченої людини. Бути “братом усім людям” для Лорки було природно. І коли в Іспанію прийшов фашизм’, Лорка, звичайно, не мовчав. Тисячі розстріляних лікарів, юристів, викладачів… 19 серпня 1936 року біля великого каменя на Джерелі Айданамар (Джерело СлізІ) розстріляли ще чотирьох: двох тореадорів, старого вчителя і Федеріко Гарсіа Лорку – поета і людину…
Озвалась плачем Гітара. Розбились келихи Світанку. Утишувати плач Не варто. її утишувати Марно.
У його смерть довго не вірили. І народилася Легенда про спасіння Лорки. Люди не хотіли розлучатися з поетом. І він залишив їм себе і свою творчість. Поет любив свою батьківщину й співав так, як співав народ його Андалузії. Він не копіює пісні народу, а співає їх по-своєму, оспівує все, що оточує його: гори, ліси, ріки, поля, людей і привидів. “Вірші про канте хондо” – це книга мандрів по андалузькій творчості. Можна сказати, що давня народна творчість (канте хондо) зробила Лорку своїм спадкоємцем.
Дві калини буйно мають Ув очах твоїх: Одна – зелен вітер, Друга – золот сміх.
Лорка став особливо знаменитим після виходу “Циганського романсеро”. Сам Лорка говорив, що книга хоча й названа “циганською”, але насправді – це поема про Андалузію. Він назвав її циганською, тому що цигани – це шляхетність і глибина його батьківщини, “це її аристократія, хранителі вогню, кров?, мови”. Коли читаєш “Романс про чорну тугу”, здається ніби й справді щось темне, велике й сумне витає над тобою. Передати на словах це непросто, бо, здається, щось позаземне заглядає в очі. І сам Лорка казав, що в цій тузі є “більш небесне, ніж земне відчуття, це андалузька туга – боротьба розуму й душі з таємницею, яка оточує їх і якої вони не можуть осягнути”. В одному із своїх віршів про французького поета Верлена Лорка написав, що поет хоче бути поетом з голови до ніг і загинути хоче також від поезії. Його слова справдилися. Він загинув, бо був поетом. Від іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки я взяв одну дуже цінну пораду – ніколи на людях не показувати свої тривоги й печалі, завжди бути веселим і бадьорим. В одному з листів до свого друга він писав: “Бути радісним – необхідність і обов’язок. І це я кажу тобі тепер, коли мені дуже важко.
Але навіть якщо вічно будуть мучити мене Кохання, люди, облаштування світу, я ні за що не відмовлюся від свого закону – радості”. Поет дарував людям радість, коли жив, і його вірші навіть тепер, коли поета немає, вчать нас жити та радіти життю.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)