Фауст – переможець, чи переможений?
У світовій літературі дуже багато чудових героїв, але є серед них такі, які наділені особливими якостями. Їхні образи мають позачасове, притаманне всім епохам і народам значення. Такі образи стають вічними.
Епоха Середньовіччя принесла світовій літературі образи Трістана та Ізольди – символ прекрасної, чаклунської любові, якій неможна чинити опір і яку неможна вбити. Вони дуже схожі на образи Ромео і Джульєтти створені У. Шекспіром – англійським письменником епохи Відродження. Ці образи – втілення юнацького максималізму і чистої,
Також епоха Відродження подарувала нам ще два чудових образи – образ Гамлета і Дон Кіхота, які є повною протилежністю один одному. Гамлет – людина думки, людина, яка дуже часто сумнівається в собі і в своїх вчинках, що заважає йому в боротьбі з світовим злом. А Дон Кіхот – безрозсудний герой, який бореться зі злом, часто не розрізняючи реальний і вигаданий ним світ.
Епоха Просвітництва поповнила галерею вічних образів своїми героями. Серед них образ Тартюфа – людини, яка готова заради грошей на все, навіть на такий підлий вчинок, як зраду, і образ Митрофана – людини
Образ Фауста, без сумніву, вічний, адже в кожну епоху народжувалися великі люди, які мріють пізнавати і перетворювати світ навколо себе. Це такі люди, як Олександр Македонський, Карл Великий, Ярослав Мудрий, Леонардо да Вінчі, князь Олег, Олександр Невський, Мікеланджело, Дмитро Донський, Олександр Суворов, Петро Перший.
Всі ці люди були великими і всі вони в ім’я великого віддавали в жертву дуже багато чого. У цьому і полягає трагічна суть образу Фауста: якщо ти твориш велике, то незмінно приносиш щось в жертву. Великі люди – це ті люди, які приносять в жертву себе і готові відповісти за горе, принесене іншим людям. Цим вони і відрізняються від Гітлера, Сталіна, Наполеона. Ці історичні діячі приносили в жертву кого завгодно, але тільки не себе; вони спокійно йшли по дорозі, вимощеній трупами, і я не вважаю їх великими. Для них не існувало “фаустівської проблеми” – складної морально-філософської дилеми, яка постає перед кожною істинно великою людиною.
Складність і суперечливість образу Фауста, трагічний зміст його діянь послужили причиною звернення до нього письменників наступних епох. Мотив угоди з дияволом в ім’я благородних, а часом і егоїстичних цілей став основою таких творів, як роман німецького письменника Томаса Манна “Доктор Фаустус”, трагедія “Анатема” Леоніда Андрєєва і роман англійського письменника Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Своєрідне трактування, що багато в чому полемізує з концепцією Гете, дав цій темі Михайло Булгаков у своєму “західному” романі “Майстер і Маргарита”.
І все-таки гетевський Фауст живе у свідомості тисяч читачів насамперед як символ торжества людського розуму і людського духу. Це художнє втілення великої людини, що бореться за свободу всього людства. І він займає одне з найголовніших місць в Галереї Вічних Образів Світовий Літератури, він все-таки переможець, але ніяк не переможений.