Фантастичне в оповіданнях Эдгара По
Не всякий читач, заворожений діловим стилем автора, відразу зрозуміє, що “Незвичайна пригода якогось Гансу Пфааля” (1835) – дотепна імітація наукового звіту, де встановлені вченими реальні факти перемішані з нарочито курйозними міркуваннями в дусі стародавніх фантастичних романів, які й критикуються в примітках автора. Герой досягає Місяця на повітряній кулі з герметичною кабіною для подиху
Ми довідаємося ще, що оболонка кулі покрита потрійним шаром лаку й наповнена невідомим газом, щільність якого в 37,4 рази (!) менше щільності
В іншій новелі – ” Історія з повітряною кулею” (1844) – описується переліт через Атлантичний океан на аеростаті “Вікторія”, керованому за допомогою архимедова гвинта. “Звіт” про повітряну подорож був опублікований у нью-йоркській газеті, і багато хто прийняли його за чисту монету. Сама фантастична ідея не виходить за грані ймовірного. Письменникові хотілося розповісти про небувалий і в ті роки ще неможливій подорожі так правдоподібно, щоб йому повірили. І він досяг своєї мети
Жуль Верн, що справедливо вважав Эдгара По своїм найближчим попередником, звичайно, не без наміру назвав “Вікторією” удосконалений аеростат з температурним керуванням, що зробило політ над Африкою (“П’ять тижнів на повітряній кулі”)
Схильність до вигадництва надприродних жахів наклала відбиток на фантастику Эдгара По. У романі “Історія Артура Гордона Піма” (1838) подорож до Південного полюса супроводжується описом страшних подій і таємничих явищ, які автор і не вважає потрібним пояснювати. Природа жорстоко мстить сміливцям, що спробували проникнути в її таємниці. Захопившись талановито написаним романом, Жуль Берн продовжив цей нарочито незавершений сюжет у романі “Крижаний сфінкс” (1897). Ірраціональна основа задуму одержала логічне й у якімсь ступені припустиме тлумачення. (Таємничий “крижаний сфінкс”, що погубив мандрівників, виявився величезною магнетитовою скелею, що притягла до себе залізні частини корабля.) Незважаючи на те що Жуль Верн був скований неприборканою фантазією автора “Повести про пригоди Артура Гордона Піма”, його літературний експеримент блискуче вдався: два романи читаються як одне ціле
Эдгар По писав фантастичні добутки про науку, а Жуль Верн створив наукову фантастику. Эдгар По скористався наукою як літературним прийомом, а Жуль Верн взяв її за першооснову. Эдгар По знайшов літературну форму оповідання про науку, а Жуль Верн наповнив її конкретним науковим змістом. От чому основоположником наукової фантастики прийнято все-таки вважати Жуля Верна, а не Эдгара По, незважаючи на те що він близько підійшов до рішення художніх завдань, що коштують перед цим видом літератури
(2 votes, average: 2.50 out of 5)