Есхіл “Прометей закутий”
АНТИЧНІСТЬ
Есхіл “Прометей закутий”
Есхіла, одного з найвидатніших давньогрецьких трагедіографів, називають “батьком трагедії”. Відомостей про славетного драматурга збереглось дуже мало. Він походив з аристократичної родини, брав участь у бурхливому політичному житті Греції, був учасником греко-перських воєн. Есхіл написав понад 90 п’єс, проте до нас дійшло лише 7 трагедій (“Плакальниці”, “Перси”, “Семеро проти Фів”, “Прометей закутий”, “Агамемнон”, “Хоефори”, “Евменіди”) і деякі
Більшість трагедій Есхіла написані на міфологічні сюжети. У них порушуються проблеми правди, обов’язкового покарання злочинця за пролиту кров, родової помсти і прокляття, яке тяжіє над родом. У своїх трагедіях Есхіл прославляв силу розуму, незламність людського духу, велич героїв, які повстають проти тиранів.
Найвеличнішою трагедією Есхіла є “Прометей закутий”, що входила до трилогії про Прометея (“Прометей-вогненосець”, “Прометей закутий”, “Звільнений Прометей”), 3 першої та останньої частини до нас дійшли тільки невеликі
Створений поетом образ Прометея вражає могутніми пристрастями і думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства, яскравим виявом людської цивілізації. Єдиний з богів, він не тільки прийшов на допомогу людям і врятував їх від загибелі, підготовленої безжальним Зевсом, але й дав їм вогонь пізнання, розум і кмітливість, письменність і рахунок, навчив їх ремесел і наук. Якщо в міфі про Прометея втілені творчі зусилля людини в її боротьбі із силами природи, то в трагедії Прометей перетворюється на борця з тиранією Зевса, який невинно страждає за все те добре, що приніс людям. У його титанічних рисах відчувається прагнення поета показати невичерпні можливості людини, яка, підкорюючи природу, самоутверджується як особистість.
Шляхетний і непохитний Прометей протистоїть брутальній і жорстокій Владі, підступному прислужникові богів Гермесу, самому Зевсові. Зевс-тиран жодного разу не з’являється на сцені, але його присутність відчувається повсякчасно – і у викривальних промовах Прометея, і у словах заляканих Океанід, і в стражданнях нещасної Іо (за те, що її покохав Зевс, ревнива Гера перетворила її на корову, переслідувану злим гедзем). Есхіл першим увів у трагедію прийом контрасту (великодушний Прометей протиставляється безжальному і жорстокому Зевсові).
Своєю трагедією Есхіл порушував болючі питання своєї доби. Він підкреслював, що бурхливий розвиток афінської культури, піднесення філософської думки протистоїть дикому варварству минулих епох. Його Прометей – символ нескореності духу, безкомпромісності; він знає, що на нього чекає в майбутньому, але не поступається своїми ідеалами.
Образ Прометея, борця за правду і Справедливість, вражає монументальністю, могутніми пристрастями і думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства, яскравим виявом людської цивілізації. Єдиний з безсмертних, він не тільки прийшов на допомогу людям і врятував їх від загибелі, підготовленої безжалісним Зевсом, а й дав їм вогонь пізнання (це і є “вогонь Прометея”), розум і кмітливість, письмо і рахунок, навчив їх усіх ремесел і наук. Прометеїзм – це здатність до альтруїзму – самопожертви задля порятунку інших.
Прометей відкрив галерею так званих “вічних образів”, до яких постійно звертатиметься людство. Постаттю гордого титана захоплювалися видатний німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете, який створив однойменну поему, і англійський поет Джордж Байрон (вірш “Прометей”), і російський поет-декабрист Кіндрат Рилєєв. Зверталися до образу титана і українські класики Тарас Шевченко (поема “Кавказ”), Леся Українка (драматична поема “В катакомбах”), Андрій Малишко (поема “Прометей”). Образ Прометея надихав славетних художників – Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, композиторів – Бетховена, Ліста, Скрябіна.
Есхіл зробив величезний внесок у розвиток трагедії, перетворивши її на важливий суспільний жанр мистецтва, на першорядний за значенням засіб ідейного впливу на співгромадян. Його трагедія не залишилася сталою, застиглою, а постійно розвивалася, ускладнювалася. Есхіл уперше вводить прийоми, що стали надбанням драматургії нових часів. Зокрема, він перший використав формулу трагічного мовчання, пісні хору в його трагедіях часто створюють атмосферу жаху на сцені, тобто чекання чогось страшного і неминучого. Поет почав вживати прийоми контрасту, трагічної іронії. Він уміло використовував пророцтва і віщування, щоб заново створювати напруження на сцені, викликати жах у глядачів. Його мова сповнена архаїзмів і новотворів, епічних порівнянь, поетичних епітетів, яскравих метафор, внутрішніх рим і звукопису. Крім того, вважається, що Есхіл уперше запровадив у театрі декорації, мальовані маски з виразом трагічних настроїв людини, а також котурни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)