Естетика й поетика європейської драми абсурду
Театр абсурду – одне ІЗ самих яскравих явищ у літературі середини XX століття. Творчість С. Беккета, Э. Ионеско, А. Адамова, Ж. Жені перевернуло всі подання про сутність і форми театрального мистецтва. Мир у добутках театру абсурду з’являється алогічним, глобально безглуздим, що супроводжується почуттям розпачу, безвихідності, відчуттям краху всіх світоглядних підходів і трактувань сучасного буття людини
Діалоги персонажів безглузді й безглузді, трагізм цієї абсурдності передається через повсюдне використання прийомів гротеека,
Оскільки сучасний мир перебуває в стані розпаду, то на сцені повинен запанувати розпад тотальний: слова, дії, характерів, обставин, драматургічних канонів, жанрів і стилів
Можна виділити ряд рис естетики й позтики театру абсурду: звичайна відсутність сюжетної лінії; замість її використаються цикли “вільно поточних образів”, які впливають на те, як публіка інтерпретує п’єсу; у
Інакше кажучи, абсурдистская п’єса створює середовище, у якій люди є самотніми, схожими на клоунів персонажами, що бредуть по життю тому, що не знають, що ще можна робити. Часто персонажі залишаються разом тільки тому, що бояться залишатися на самоті в такому незрозумілому світі. Розуміння С. Беккетом цієї філософії найкращим способом описує те, як ми повинні сприймати наше існування: “Немає нічого більше реального, чим Ніщо”. С. Беккет – письменник, драматург, есеїст, один із творців театру абсурду
Лауреат Нобелівської премії по літературі (1969). У п’єсі “Чекаючи Годо” (1953) контрапунктом міркувань є думка про те, що немає нічого більше реального, чим Ніщо. Дія в цій п’єсі зводиться до очікування якогось Годо, а персонажі Володимир і Естрагон нічого не знають, нічого не пам’ятають, нічого не вміють, вони не діють посередині абстрактного, химерически порожнього пейзажу. Виходячи з етимології (від англ. God – Ніг), Годо може бути витлумачений і як вище буття, і як незбагненний сенс життя, і як сама смерть. Годо так і не з’являється. Здається, що час зупинився, але воно продовжує свій непідвласний розуму хід, залишаючи незгладимі сліди старіння, фізичного й духовного каліцтва
Ця п’єса-притча оповідає про пародійну варіацію гамлетівського питання “бути або не бути”, перетвореного в “чекати або не чекати”. Сценічні діалоги характеризуються десемантизацией мовлення, розстикуванням мови й реальності. Персонажі С. Беккета – два індивіди, оказавшиеся й центрі непізнаваного миру. П’єса “Чекаючи Годо” – про непевність і розчарованість, які випробовують Додо й Гого під час свого нескінченного очікування в безмежному часі. Трагічні Теми розпачу, самітності, відчуження, самовідчуження, загибелі вирішуються у творчості С. Беккета в стилі клоунади. Запозичені в цирку й мюзик-холу жест, трюк, жонглювання предметами демонструють незручність, непристосованість персонажів, що повторюють ті самі провідні до лиха помилки
(1 votes, average: 5.00 out of 5)