Естетика й поетика Пастернаку
Завжди важко говорити про якомусь одному вірші у Творчості будь-якого поета: він виразив себе у всьому, що написав. Але ще сутужніше говорити про поета, що збирався стати музикантом. Перебуваючи під впливом музики А. Н. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався композицією. Але все-таки поет у його душі здобув перемогу над музикантом. От у такий спосіб з’явився один із кращих поетів Росії XX століття, представник поезії “срібного століття”, член футуристичної групи “Центрифуга”.
На початку нашого сторіччя, особливо
Естетика й поетика Пастернаку найбільшою мірою грунтувалися на поданні про злитість почуттєвого, навколишнього поета миру, де неможливо відокремити людини від природи, а поезію від життя
Поет прагнув не просто відтворити життя в її узнаваемости й конкретності, він хотів донести свої враження про неї до читачів майбутніх часів, прагнув відбити не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну
У всьому мені хочеться дійти До самої суті. У роботі, У пошуку шляху, У серцевій смуті.
Це були “рядка із кров’ю” не тільки тому, що поетові довелося дорого за них розплачуватися, але й тому, що кожна з них народжувалася в напруженій праці. Для поета робота, пошуки життєвих основ, спроби розібратися в собі й у людях сенс життя. Саме тому наступна строфа цього вірша поглиблює образ: хочеться зрозуміти сутність усього, добратися “до підстав, до Корінь, до серцевини”.
Далі Мова йде про сутності поезії, про призначення її, як розумів це поет: схоплювати “нитка подій”, відкривати нове в житті. Мені здається, що все це поет бачить в “властивостях страсті, лише вона здатна штовхати людини на пошуки прекрасного, неповторного”.
Ті, хто спілкувався з поетом, відзначали його дивну здатність одухотворяти навколишній світ. У нього все взаємозалежно, нерасторжимо, звук і зоровий образ здобувають неймовірну об’ємність
Ти у вітрі, гілкою що пробує, Не час ль птахам співати, Що Намокнула воробишком Бузкова галузь!
Цей інший вірш, але як точно воно передає таємницю поезії Пастернаку. Ви запитаєте, у чому полягає цей секретпомоему, поезія Пастернаку, як і навколишній світ, живе своїм життям. Саме про це поет говорить наприкінці вірша “У всьому мені хочеться дійти до самої суті”, порівнюючи поезію з музикою Шопена:
Так ніколи Шопен вклав Живе чудо Фольварков, парків, гаїв, могил У свої етюди.
За цією строфою мені чується Музика Шопена, блискуча, легка, схвильована. Поет, обдарований талантом і пристрастю до роботи, і нас змушує задуматися багато про що. І насамперед от про що: невже й ці прозорі й легені рядки, у яких ні, помоему, ніякого борошна, теж “рядка із кров’ю”А здається, що написано вони на одному подиху. Але все-таки фінал вірша досить напружений, і цим Пастернак, як мені здається, намагається виразити невизначеність майбутнього, долі:
Досягнутого торжества Гра й борошно Натягнута тятива Тугого лука.
Ми були людьми. Ми епохи. Нас збило, і мчить у каравані, Як тундру під тендера подихи И поршнів і шпал пориванье. Пастернак Б. Л. Пастернак почав писати роман “Доктор Живаго” в 1945 році й закінчив його в грудні 1955 року. Про що ж цей роман. Що такий Пастернак написав у ньому, що Симонов, редактор журналу “Новий мир”, відмовився друкувати роман, і його видання на батьківщині було заборонено більше тридцяти років. Роман був опублікований за кордоном, і Пастернак одержав “Нобелівську премію”. Мені здається, що Б. Пастернак написав у романі про те, що він і багато інші чесні, думаючі, що хворіють душею за Росію люди вистраждали й перенесли в епоху революції. Роман Пастернаку це плід філософських роздумів об буття, історії, про те, як інтелігенція прийняла революцію, як жила в революційну епоху й чи потрібна інтелігенція країні, перенесшей революцію. У романі Пастернак прагне “дійти до самої суті”.
Ми можемо розділити його на дві більші частини: пейзажну замальовку й філософські міркування автора про сенс життя, її швидкоплинності. Назва визначає тему вірша. Але ці слова виконують і роль динамічного повтору. За допомогою такого прийому читач може уявити собі, як на землю падають важкі пластівці снігу. Повтор відіграє особливу роль і в ритмічній організації вірша. Хорей, основний розмір вірша, порушується спондеєм утяжеленной стопою, де поруч коштують два ударних склади. Рядка Сніг іде, сніг іде як би виділяються із загальної картини вірша, залучають нашу увагу. У першій частині не можна не помітити й незвичайні метафори уособлення:
До білих зірочок у бурані Тягнуться квіти герані За віконне плетіння. Ні, Природа не вмирає взимку, вона лише засипає. І милі кімнатні рослини нагадують нам про це.
Повторювані дієслова передають динаміку польоту, сніжної хуртовини. У цих рядках можна зустріти й антитезу: білий сніг і чорні сходи щабля. Низьке зимове небо начебто падає на землю, але подивитеся, яке уособлення порівняння ми зустрічаємо в Пастернаку
Немов падають не пластівці, А в залатаному салопі Сходить додолу небозвід. Немов з видом дивака З верхньої сходової площадки, Крадькома, граючи в прятки, Сходити небо з горища.
Друга частина вірша міркування ліричного героя про сенс життя, її швидкоплинності, кінцівки. Дні нашого життя пролітають так само швидко, як пухнаті сніжинки за вікном. Основна думка підкреслена риторичними питаннями
Або з тією же швидкістю, Може бути, проходить час Може бути, за роком рік Випливають, як сніг іде, Або як слова в поемі
И я думаю, що ліричний герой, спостерігаючи за снігопадом, шкодує про прожите життя, що промайнуло, як пухнаті сніжинки за вікном. Можливо, у ній не все вдалося й зложилося так, як він хотів. Остання строфа перегукується й з першої, і із другою частиною вірша. Повторювані слова наповнюються новим змістом. Перехрестя поворот це поворот долі, те, що чекає нас завтра. А побілений пішохід це не просто людина, покрита сніжними пластівцями. Це побілений сивинами, що прожила життя самотній мандрівник. Що ж чекає його за цим поворотом, яке випробування приготувала доля про це міркує ліричний герой. У віршах Б. Пастернаку велике значення грає фонетична організація вірша. Для більше яскравої передачі пейзажу поет використає різну алітерацію. Якщо уважно перечитати першу строфу, можна відзначити повторення приголосного р. Таке фонетичне оформлення допомагає читачеві представити сніжну хуртовину
У перших рядках другої строфи й третій строфі алітерація створюється за допомогою свистячого приголосного з, що нібито передає політ сніжинок по зимовому місту. І таке чергування алітерації характерно для всього вірша. Рима в строфах теж неоднакова. Якщо в першій, третій і пятой строфі рима кільцева, то в торою й четвертої перехресна. У парних строфах чоловічі (з ударним закінченням) і жіночі (з ненаголошеним) рими чергуються, причому строфа починається з жіночої рими, то в непарних чоловічі рими як би оперізують строфу, підкреслюючи кільцеве римування. Неоднаково й кількість рядків встрофе.
Якщо перші п’ять строф являють собою традиційні чотиривірші, то п’ята й сьома вже п’ятивірш, а шоста тривірш. З порушенням кількості рядків у строфі міняється й рима: ми можемо спостерігати як кільцеву, так і перехресне римування. Фонетичне й ритмічне оформлення вірша роблять стиль поета неповторним, індивідуальним. Я думаю, що якщо перечитаю цей вірш через какоето час, у мене можуть виникнути й інші асоціації. Цим мені й подобається лірика Пастернаку, своєю незвичайністю. У нього вчилися й учаться багато поетів і письменники, а рядка з його віршів стають назвами для нових романів і п’єс. Борис Пастернак один з видатних поетів, якими Росія може пишатися
(1 votes, average: 5.00 out of 5)