ЕСТЕТИКА І ПОЕТИКА РОМАНТИЗМУ

ЛЕКЦІЯ 1

ЕСТЕТИКА І ПОЕТИКА РОМАНТИЗМУ

1. Соціально-історичні передумови розвитку романтизму.

2. Поняття романтизму. Основні етапи розвитку та течії романтизму.

3. Мистецтво і мода доби романтизму.

1. Соціально-історичні передумови розвитку романтизму

Поняття “Література XIX ст.” включає насамперед два напрями в мистецтві – романтизм і реалізм. На рубежі XVIII-XIX ст. в європейській літературі утверджується новий напрям – романтизм. Його можна розглядати як своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті

Європи наприкінці XVIII ст. Головними подіями, що дали поштовх до зародження романтизму, були Французька буржуазна революція 1789 – 1794 рр. та наполеонівські війни, що розпочалися після неї, промисловий переворот в Англії Подальший розвиток романтизму припадає на період Реставрації (1815 – 1830 рр.) та 30 – 40-ві рр. Згодом домінуючим напрямом став реалізм, на зміну якому у 1870 – 1900 рр. прийшов натуралізм.

Передумови виникнення романтизму:

Світоглядні: ідеї братів Шлегелів, Ф. Шеллінга, І. Канта, И. Фіхте та ін.

Естетичні: сентименталізм, угрупування “Буря і натиск”, творчість Й. Гете і Ф. Шіллера,

теорія народності Гердера.

Історичні: історичні події в Європі, зокрема Велика Французька революція 1789 – 1794 рр.

Романтизм виник у той час, коли Європа пережила сильне духовне розчарування у зв’язку з подіями Французької революції 1789 – 1794 рр. та наполеонівськими війнами. Ставилися під сумнів переконання, що людині під силу перебудувати на краще суспільний порядок на основі розуму, і це пригнічувало. Адже революція привела до суспільної гармонії, вона скінчилася розгулом насильства і кривавим “якобінським терором”. Не вдалося ствердити свободу та справедливість і наполеонівським солдатам. Так було завдано удару по вірі в розум, його могутність, силу. Саме цим пояснювалося глибоке розчарування, яке охопило багатьох митців-романтиків. Воно знайшло своє вираження в песимістичному тоні та трагічному забарвленні творчості. Саме тут треба шукати витоки образу розчарованого в житті героя, оспіваного романтиками.

Стрімке сходження Наполеона до вершини слави стало для багатьох романтиків прикладом сміливого дерзання, духовного розкріпачення особистості. І нехай невдовзі видатні люди Європи засудять Наполеона за його жадобу до влади, імперські амбіції та жорстокі завойовницькі війни – в пам’яті людей надовго залишиться образ Героя. Саме тут полягають витоки активного в житті героя романтизму – героя – бунтаря, героя – протестанта.

Трагічне і героїчне в романтичному мистецтві тісно переплетені. Поєднання героїчного, бунтарського настрою і трагічного розчарування знаходимо у творах письменників – романтиків, зокрема у творах великого англійського поета Дж. Г. Байрона.

Філософською основою романтизму стала філософія Фіхте з його вченням про творчу діяльність абсолютного суб’єкта “Я”, який породжував свій об’єкт вихідним пунктом світосприймання. За його філософією, світ розглядався не як сукупність незмінних речей і готова форма, а як процес безкінечного становлення, який був творчою духовною діяльністю і причому діяльністю символічною, втіленням викриття внутрішнього через зовнішнє, тобто процес художньої творчості.

Людина розглядалася як основний центр і кінцева мета природного процесу і одночасно як початковий пункт надприродного відкриття. Рушійними силами душі людини вважалися не мислення та інтелект, а фантазія і почуття.

Суб’єктивне осмислення автором ролі явищ реальної дійсності, прагнення приписати їй те, що письменник – романтик хотів би побачити в житті, – все це часто призводило до неправильного розуміння, а інколи і перекручення об’єктивних законів розвитку дійсності. Реалії капіталістичного суспільства не влаштовували романтиків, тому вони перебували у постійному пошуку відповідей на наболілі питання: як усунути зло і вади цього суспільства, де той ідеал, до якого треба прагнути.

Говорячи про романтизм слід наголосити, що він не був лише літературним напрямком, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Він нагадував інші великі епохи, такі як Середньовіччя, Відродження, Просвітництво.

2. Поняття романтизму. Основні етапи розвитку та течії романтизму

Назва терміна “романтизм” вказує на зв’язок із середніми віками, коли в літературі був популярний жанр лицарського роману.

Романтизмом прийнято називати напрям у мистецтві, який виник у країнах Західної Європи наприкінці XVIII – поч. XIX ст.

Назва виникла від французького слова “romantisme”, яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.

Романтизм – напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції.

Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.

Уперше термін згадується в 1650 р. В Іспанії це слово спочатку означало ліричну і героїчну пісню – романс. Потім епічні поеми про лицарів – романи. Саме слово “романтичний” як синонім “живописний”, “оригінальний” з’явилося у 1654 р. Його вжив француз Бальданепарже.

Пізніше, на початку XVIII ст., це слово використовувалось уже багатьма письменниками і поетами, у тому числі й письменниками – класицистами. (Зокрема, Поуп називає свій стан романтичним, пов’язуючи його з невизначеністю).

В кінці XVIII ст. німецькі романтики брати Шлегелі висунули опозицію поняттю класичний – романтичний. Цю опозицію підхопили і зробили відомою по всій Європі. Так, поняття “романтизм” стало вживатися як термін теорії мистецтва.

Письменники – романтики відійшли від традицій класицистів, що наслідували все античне. На противагу їм романтики захопилися оспівуванням Середньовіччя. Вони створювали в дусі Середньовіччя нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення.

Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером.

Романтики уявляли розум ототожненням прагматизму, тому просвітницькому ідеалу розуму був протиставлений культ почуттів. Вони зосередились на людських переживаннях, які виражали неповторну індивідуальність.

3. Етапи розвитку романтизму

Передромантизм – явища і тенденції в європейській літературі й духовній культурі II половини XVIII ст., які підготували грунт для розвитку романтизму.

Риси:

– зростання інтересу до середньовічної літератури та народної творчості;

– відведення головної ролі уяві, фантазії, творчості;

– виникнення поняття “романтичного”, що передувало появі терміна “романтизм”.

Ранній романтизм (кінець XVIII – початок XIX ст.)

Доба наполеонівських війн та період Реставрації утворили першу хвилю романтизму. В Англії це творчість поетів Дж. Г. Байрона, Персі Буші Шеллі, Дж. Кітса, романіста В. Скотта, у Німеччині – майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і блискучого лірика й сатирика Генріха Гейне.

Риси:

– універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті (що існує і має існувати), дати йому синтезуюче художнє вираження;

– тісний зв’язок із філософією;

– тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження;

– розлад з дійсністю;

– різке протиставлення дійсності й ідеалу, розчарування й негативізм.

Розвинені форми (20-40-ві рр. XIX ст.).

Друга хвиля романтизму розпочинається після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830 р. Найкращі твори у цей час пишуть у Франції – Віктор Гюго, Ж. Санд, О. Дюма; у Польщі – А. Міцкевич, Юліум Словацький, в Угорщині – Шандор Петефі. Романтизм у цей час широко охоплює живопис, музику, театр.

Під впливом європейського романтизму розвивалася американська література, яка вела початок від цього часу і була представлена романістичними творами Дж. Ф. Купера, Е. По.

Пізній романтизм (після революції 1848 р.).

Романтизм не був монолітним. У ньому існували різні течії.

Течії романтизму

Народно-фольклорна (початок XIX ст.) – течія, орієнтована на фольклор і народнопоетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у “Ліричних баладах” У. Вордсворта, перше видання яких з’явилося в 1798 р. В Німеччині вона була стверджена гейдельберзькою школою романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов’янському світі.

Особливості:

– не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архетипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народнопоетичного мислення;

– їх приваблювала простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії;

– не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.

“Байронічна” (Дж. Байрон, Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона.

Особливості:

– серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як “ідеалізацію заперечення”;

– розчарування і меланхолія, депресія, “світова скорбота” – ці “негативні емоції” набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів;

– культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість;

– гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;

– контраст, антитеза – головні елементи художнього твору.

Гротескно-фантастична, яку ще називали “гофманівською”, за іменем її найвідомішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести пізній готичний роман, у певних аспектах творчість Е. По, Гоголя “петербурзьких повістей”.

Утопічна течія. Набула значного розвитку в літературі ЗО-40-х років XIX ст., проявляючись у творах В. Гюго, Жорж Санд, Г. Гейне, Е. Сю, Е. Джонса та ін.

Особливості:

– перенесення акценту з критики і заперечення на пошуки “ідеальної правди”, на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя;

– проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективи;

– виступ проти “індивідуалізму сучасної людини” і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертви;

– вираження оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;

– широке використання риторичних засобів.

– “Вольтерівська” течія, яка зосередилася цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була створена В. Скоттом. Ця течія в певних аспектах стала переходом до реалізму.

4. Мистецтво і мода доби романтизму

Романтики зробили багато важливих художніх відкриттів. Виступивши проти класицизму, вони вимагали нового підходу до поетики – творчого, позбавленого канонів і правил. Романтизм розпочинався з роману як універсального жанру, елегії, оди, балади і створив синтетичний жанр.

Представники романтизму вважали, що творчість поета, яка залежала лише від поетичного натхнення, породжувала вільні поетичні форми. Тому з’явилися незвичні різновиди жанрів: поєднання епосу з лірикою, роману з філософськими роздумами; палітри художніх творів вводилися у фольклорні жанри, особливо балада, казка, легенда, пісня. Романтики сміливо впроваджують реформи у віршування, стверджували романтичні норми в поезії, зокрема в ліриці.

Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема.

Довільність зображення у романтиків проявлялася в їх композиційних шуканнях: вони порушили послідовність композиційної будови твору, надали йому незакінченості, асиметричності, сповнили сюжетною таємницею, незавершеністю, намагалися оригінально побудувати твір всупереч усім правилам і припускали різні чудернацькі форми.

Романтики відкрили красу народного мистецтва – казок, пісень, легенд та переказів. Вони підкреслювали величезну роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії, стверджували духовну самобутність і неповторність кожної окремої людини. Але разом з тим їх зближували з просвітниками гуманізм, співчуття до “маленької людини”. Романтики виступали за щирі, відкриті людські стосунки, проти світу наживи, егоїзму та лицемірства. Вони обстоювали свободу людини. Образ головного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника. Романтичний герой – людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки.

ІДЕАЛИ РОМАНТИКІВ:
– Священне Писання	– краса	– мистецтво	– історичне минуле	– природа	– дитинство	– кохання

Навколишній світ романтики розглядали як живий організм – цілісний і єдиний. Він не цілком доступний людському розуму, в ньому багато таємничого, непізнаного, його населяли містичні і невідомі сили. Вони непомітно переходили з реального життя, впливали на нього, перепліталися з ним. Звідси велика кількість фантастичних та містичних елементів у художніх творах романтиків (Гофман, Гоголь та інші).

Романтична література немислима поза зв’язком з фольклором, музикою, живописом. Романтики тонко відчули цей зв’язок, що позначилося на мові та стилі художніх творів. У свої поезії вони перенесли співучість та сердечність народної пісні, в поеми і романи – мальовничість та панорамність описів, у кожний твір – музичну схвильованість, щирість, ліричність.

Загальні естетичні принципи романтизму:

– містичне відчуття (багато моментів безпосереднього спілкування з божественним світом);

– кохання – шлях пізнання таємниці буття;

– ствердження самостійності, неповторності кожної людини;

– центр уваги перенесений із зовнішнього світу у внутрішній;

– заперечення канонів у творчості;

– поет – вільний творець, який має право висловлювати у своїх творах власне “я”. Він ставить себе високо над натовпом;

– фантазії відводиться головне місце; розуму – другорядне;

– незвичайний герой у незвичайних обставинах (розчарований, самотній – спустошений життям, пасивний; з другого боку – бунтар, протестант);

– любов до неясних сюжетів минулого часу, віддалених країв (особливо Індії);

– пошуки ідеалу;

– відкриття краси народного мистецтва – казок, пісень, легенд та переказів;

– незадоволення суспільним ладом.

Усі романтики вважали, що існував трагічний розрив між їхнім уявленням і реальним життям. Людина у мистецтві романтизму завжди трагічна: вона не сприймала дійсність, знаходилася у дисгармонії з собою, вона – бунтар і жертва. Тому романтичний напрям передбачав ліричний бурхливий вияв почуттів. Зі сцени лунали заклики до свободи, до захисту людської гідності.

Романтизм в театрі пов’язаний з іменами поетів Д. Байрона, П. Шеллі, драматургів В. Гюго, А. де Мюссе, Г. Гейне та письменників А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова.

В сценічних образах акторів – романтиків переважала правда почуттів, яка продиктована була протестом проти дійсності. Актори і драматурги не прагнули розібратися в реальних обставинах, вони занурювалися у світ бурхливих страждань власного внутрішнього світу, були зайняті пошуком ідеалу в собі чи в минулому.

Романтичний театр підготував сцену реалізму. Актори – романтики принесли на сцену вільну мову, відсунули жест, показали новаторську своєрідність кожної людини. Вони грали не лише королів та вельмож, але і чиновників, селян, робітників. Велике значення для театру мав і потяг романтичного мистецтва до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.

У добу романтизму музика займала провідне місце в системі мистецтв, тому що вона найбільш відповідала прагненням романтиків у відображенні емоційного життя людини. Музичний романтизм представлений творами Ф. Шуберта, Е. Гофмана, К. Цебера, Н. Паганіні, Дж. Россіні, Ф. Шопена, Р. Шумана, Ф. Мендельсона, Ф. Ліста, М. Глінки та інших.

Романтизм знайшов відображення не лише в мистецтві і літературі, а й у моді. Після 1815 року чоловічий одяг звільнився від вимог придворного церемоніалу, зникла перука, напудрене волосся, трикутний капелюх, мережане жабо і манжети. У моду ввійшли довгі панчохи, універсальною формою одягу став фрак, необхідною частиною нового костюму – циліндр. Чоловічий одяг шили з простих шерстяних матерій. Єдиною прикрасою були булавка у краватці і годинник у кишені. Формувався тип “лондонського денді” (Дж. Байрон). У 1820-1840 роках чоловічий костюм тяжів по помірно-яскравих тонів. Виділялися комір та манжети. Романтична доба ввела в закон вільно зав’язану чорну краватку. Разом із циліндром в моді був м’який фетровий капелюх. У жіночому одязі з’явилася блуза, лінії талії стискали корсетом, широкі рукава посилювали контраст з вузькою талією.

Збільшилося декольте, відкрилися і оголилися плечі. Складні зачіски прикрашали стрічками, квітами, бантами, спостерігалося захоплення коштовностями. Мода доби романтизму прямо підкреслила індивідуальність “недержавної людини”, звільненої від умовностей.

Стосовно українського романтизму, слід відзначити болісно-звитяжне перешивання національної історії (П. Куліш, Т. Шевченко), самобутній “руссоїзм” (М. Вовчок), бурхливий, гротескний, соковитий, ліричний і дощкульний гумор (Нечуй-Левицький).

Заслуги романтизму:

– послужив переходом до реалізму;

– звільнив особистість поета від кайданів естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов’язковими правилами трьох єдностей;

– показав, як творчість мусить переважати над правилами, а не навпаки;

– надав поштовх розвитку історичній і філологічній наукам;

– залишився неперевершеним у відображенні кохання з усіма суперечностями й спалахами цього почуття;

– вплинув на інші види мистецтва, а також на літературу реалізму.

Питання для самоконтролю

1. Які передумови виникнення романтизму?

2. У чому полягає суть романтизму?

3. Дайте визначення поняттю “романтизм”.

4. Назвіть представників романтизму.