Естетика Грибоєдова – це естетика реалізму

Геніальний драматург, талановитий поет і видатний дипломат Олександр Сергійович Грибоєдов своєю комедією “Горі від розуму” поклав початок розквіту російської реалістичної драматургії. У Московському університеті Грибоєдов зближається з майбутніми декабристами, жагуче захоплюється театром і літературою Разом з іншими передовими студентами він добре вивчив Твори Радищева, Новикова, Фонвізіна. У ньому рано пробуджуються почуття особистого достоїнства й ворожість до панського середовища, кріпосницьким вдачам. Шекспіра Грибоєдов

знав напам’ять, але критично ставився до захисників принципів класицизму в літературі. Він уважав, що класицизм заважає уяві. Разом з декабристами й Пушкіним, з яким подружився в 1817 році, він шукає шляхи розвитку національно-самобутньої російської літератури. Спочатку п’єси Грибоєдова носили вільний переклад із французького (“Молодий чоловік і жінка”, “Удавана невірність”), але потім він створює свій власний яскравий добуток

Естетика Грибоєдова – це естетика реалізму. Він виступає проти Жуковського, але підтримує й опирається на кращі добутки російської літератури. Грибоєдов був одним

з образованнейших людей свого часу. В 1824 р. він закінчив роботу над комедією “Горі від розуму”. Нечуваним був її успіх, але цензура не пропустила. Реакційний табір прийняв комедію вороже. Блискучу характеристику комедії дав Пушкін, захоплено неї зустріли декабристи. На думку Пушкіна, ціль комедії – “характери й різка картина вдач”. До Грибоєдова тільки комедія “Недоук” Фонвізіна мала успіх. “Горі від розуму” було використано декабристами для пропаганди їх політичних ідей

У комедії відбита епоха після 1812 року. Зміст комедії – зіткнення й зміна двох більших епох російського життя – “століття нинішнього” і “століття минулого”. Поява “Горі від розуму” передвіщало перемогу реалізму в російській літературі. Грибоєдов, слідом за Радищевим, розкриває типові риси диких панських вдач і безправ’я кріпосної людини. Приклад: служниці Лізі загрожує й любов старіючого пана – тяганини Фамусова, і панська розправа. Вона говорить: “Мини нас пущі всіх сумів і панський гнів, і панська любов”. Співчуття закріпаченим народним масам – основ грибоедовского зображення життя: народ, про яке говорить Чацкий, становить тло комедії. Сутність грибоедовского задуму розкривається в протиставленні порочному й паразитичному дворянсько-кріпосницькому суспільству розумного, гуманного російського народу. Новаторство Грибоєдова в тім, що він не тільки чудово знав дійсність, але й у тім, що він своєрідно використав і застосував новий реалістичний метод зображення. Всі герої дані в русі, у розвитку, у боротьбі нового зі старим

В образах і картинах комедії з історичною вірністю було відтворене російське життя сучасної епохи. Фонвізін був зразком пера, але його герої залишалися незмінними на всьому протязі дії. У творі Грибоєдов, навпроти, прагне розкрити внутрішній розвиток своїх героїв (Чацкий, Софія ). Пушкіна в “Євгенії Онєгіні” досяг ще більших результатів. Грибоєдов розкриває характер своїх героїв у тісному зв’язку з тим суспільним середовищем, що їх виховала, і, цьому сила його реалізму. Молчалин став Молчалиним саме під впливом навколишньої його панського середовища, від якої він залежить, від обставин його життя. Чацкий з гіркотою викликує: “Молчалини блаженствують на світі!”. А в нашої действительностидо недавнього часу теж “молчалини” процвітали, а від “Чацких” намагалися позбуватися. Я думаю, що це й привело нашу країну до духовної кризи, занадто багато було покірних, живучих за принципом: “Не повинне сміти своє судження мати”.

Характерів у типових обставинах. Цій основній вимозі реалізму цілком відповідає “Горі від розуму”. Типізуючи образ, Грибоєдов кожному персонажу комедія надає індивідуальні риси й властивості. Отчого комедія дотепер современнагрибоедов блискуче запам’ятав не тільки життя й вдачі, але й характери, які є за всіх часів. В армії можна зустріти грубого солдафона (грибоедовского Скалозуба), у будь-якім керуванні – “всесильного дядюшку” (Фамусова), заступника родичів, що тримає всіх службовців вузде.

Легший в основу комедії конфлікт між табором кріпосників і молодими вольнолюбцами, із середовища яких вийшли декабристи, уже сучасників уразив своєю життєвою правдивістю й історичною вірністю. Новаторство Грибоєдова – художника, що виразилося в природності, простоті і ясності драматургічної композиції, блискуче охарактеризував Пушкін. Він уважав Грибоєдова “комічним генієм”.

У російській літературі існують різні образи Москви. Батьківщина, серце Росії, місто, що, на відміну від Петербурга, зберіг чарівність національного життя, традиції старовини, напівсадибного побуту. Такий з’являється перед нами Москва у Творчості Пушкіна. І зовсім інший образ древньої столиці виникає в пушкінського сучасника – Олександра Сергійовича Грибоєдова. Москву, зображену в комедії “Горі від розуму”, не випадково прийнято називати не просто панської, а фамусовской Москвою. Суспільство, критично показане Грибоєдовим, очолюється в п’єсі Фамусовим. Саме в монологах Фамусова виникає перед нами найбільш докладна картина московського життя. Але в п’єсі існують два різні Москва, два образи, що суперечать один одному! У відповідь на хвалебний монолог Фамусова свою оцінку московських вдач дає Чацкий.

Все протистояння двох століть, “століття нинішнього” і “століття минулого”, будується на постійних паралелях різних точок зору на московське життя. Починаючись, по суті, з першої появи Чацкого, воно триває до самого кінця, закінчуючись рішучим розривом головного героя з фамусовской Москвою. Фамусов задоволений своїм містом. Він захищає Москву як носительку національних традицій, що не уступає при цьому по культурі Європі. Гостинність, дворянська честь, незалежність суджень, повага до жінки, по-европейски виховані дівчини і юнаки, розвинені не по роках, – от ті риси, за які цінує Фамусов московське життя. Чим же тоді незадоволений Чацкий. Хіба такий “набір” достоїнств може бути засуджений. Але Чацкий – носій нових поглядів. Він по-іншому бачить колишню столицю. Вона для Чацкого – місто, ворожий незалежної особистості, місто тиранії суспільної думки, диких кріпосних вдач і преклоніння перед “мундиром” і чинами. Де ж правда. Чому із двох точок зору ми повинні вибрати саме точку зору Чацкого.

П’єса Грибоєдова побудована таким чином, що “фамусовские” персонажі як би самі викривають себе. У чому бачить переваги московського життя Молчалин – “і награжденья брати й весело пожити”.

Чим незадоволений у місцевих вдачах Скалозуб. Любов’ю москвичок до гвардійців, мундири яких нітрохи не краще мундирів у Першій армії. Гостинність. Так, для всіх, але в тому числі й для пройдисвітів типу Загорецкого. Національні традиції. Вони в тім, що дворянське достоїнство оцінюється кількістю родових душ, а не здатністю присвятити своє життя служінню Росії. Культура. Вона в безглуздому змішанні двох мов – “французького з нижегородським”. Вихованість. Це вміння жодного слова не сказати без “кривляння”. Сучасність. Так, і в Москві є незалежність думки, “і про уряд інший раз так тлумачать, що якщо б хто підслухав їх… лихо!” Але при цьому “щоб новизни вводили, – ніколи, урятуй нас Боже!” Традиції родинних зв’язків, патріархальність. Звичайно, – “при мені служащие чужі дуже рідкі…” Але ж перед нами нова, “послепожарная”, Москва! Здавалося б, що після нещастя 1812 року суспільство повинне струснутися, повинні з’явитися інші риси. На жаль… “Удома нові, але забобони старі…” Москва будується заново, а вдачі залишаються тими ж, що й були. Обіди, які “їли третя година…”, барі, що міняють вірних слуг на “борзі три собак”; а головне – невигубна ворожнеча до “вільного життя” і презирство до свого народу. В армії кар’єризм витісняє прагнення служити Росії; скалозуби одержують чини, а люди типу Чацкого йдуть вотставку.

У державному апарату тріумфують молчалини, для яких свято лише думка свого начальника. “Гоненье на Москву. Що значить бачити світло!” – іронічно відповідає Чацкому Софія. Може бути, у цих словах є частка істини. Москва в зображенні Грибоєдова саме “фамусовская” Москва, місто, про яке в комедії дійсно не говориться нічого гарного. Але Грибоєдов і не ставив своєю метою всебічний показ колишньої столиці. Москва для Грибоєдова – супротивник тих цінностей, які були йому дороги. Так, є в Москві своя поезія, своя чарівність, але та мета, заради досягнення якої писа-лась комедія, не жадала від автора лірики людських відносин. Своє ж завдання Грибоєдов випол-нил блискуче. Фамусовская Москва залишається в памя-ти читача як оплот консервативної Росії, як місто, чиє життя вимагає рішучого відновлення