Німецький письменник. Романи “На Західному фронті без змін” (1927-1929), “Повернення” (1931), “Чорний обеліск” (1956), “Час жити й час умирати” (1956) і ін.
НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН
Роман (1927-1929)
Пауль Боймлер – головний персонаж роману; дев’ятнадцятирічний школяр разом зі своїми однокласниками добровольцем пішов на війну (1914-1918), піддавшись загальному патріотичному пориву й мілітаристській пропаганді. Але вже кілька тижнів військового навчання з муштрою, шагистикой і солдафонською тупістю розвіяли в очах молодика
“класичний ідеал батьківщини”. На передову П. Б. попадає, уже втратившись усяких ілюзій. Подальший шлях героя по колах фронтового пекла стає ланцюгом нових і нових відкриттів страшної, антилюдської правди про війну. Оповідання ведеться від першої особи й, незважаючи на відсутність датування, нагадує фронтовий щоденник. Опис військових подій, у яких бере участь П. Б., перемежовується спогадами про мирні дні й сумними роздумами про несправедливість і зло миру, уособлених у війні. Рефлексія, поле думки від конкретності до філософських узагальнень, усвідомлення людського існування як страждань і випробувань
ставлять молоденького солдата в ряд інтелектуальних героїв німецької літератури слідом за далекими гетевскими шукачами й ледве більше змужнілим сучасником Гансом Касторпом. Але якщо останній, пройшовши школу Чарівної гори, виявляється приголомшеним військовою канонадою 1914 р. лише в символічному фіналі роману Т. Манна, те сама Війна з її масовими вбивствами, мерцями, що гниють на брустверах і в кинутих окопах, вошима, брудом, солдатським лайкою стає змістом роману й середовищем перебування П. Б. Неминуче цинічний гуртожиток в окопах, описане з натуралістичними подробицями, вражає, шокує юнака із провінційної, бідної, добропорядної німецької сім’ї. Але бруд війни до нього не липне, навпаки, випробування загартовують душу. Кожна прикордонна ситуація виявляє в герої дорогоцінний людський матеріал. У П. Б. інтуїтивно-бездоганна моральна реакція на навколишнє, і в жаху війни він існує за законами добра, як би складно це не було. Цнотливість і чистота, навіть ліризм в оповіданні про першу зустріч із жінкою, нехай це й дівиця із сумнівного закладу на ворожій стороні. Доросла мужність у горі в головах болісно вмираючого товариша-однокласника й потім “свята неправда” його матері про миттєву легку смерть сина. Співчуття й готовність допомогти зголоднілим, обірваним російським полоненим, у яких П. Б. бачить не ворога, а “лише біль живої плоті, що жахає безпросвітність життя й безжалісну жорстокість людей”. І нарешті, ключова сцена роману: годинники, проведені в лійці після бою, поруч зі смертельно пораненим нього, П. Б., власною рукою й на очах у нього вмираючим молодим французом. У жаху від вчиненого, розглядаючи фотографію дружини й дитини вбитого, вона заклинає: “Візьми від мене двадцять років життя, товариш, і встань!..” Він дає обіцянку присвятити подальше життя пам’яті й допомоги сім’ї своєї жертви. Але з короткого останнього абзацу роману читач довідається, що герой книги був убитий у жовтні 1918 р. у дні затишку, коли військові зведення говорили: “…на Західному фронті без змін”. Без змін – тільки пішла з миру одне безцінне життя. І цей постскриптум письменника до прочитаної сповіді солдата висвітлює її новим, трагічним світлом
