Епопея народного життя поема “Кому на Русі жити добре”
Н. А. Некрасова по праву можна вважати народним поетом, адже не випадково настільки різноманітні, складні по своїй художній структурі мотиви його лірики об’єднані темою народу. Вірші розповідають про життя селян і міської бідноти, про важку жіночу частку, про природу й любов, про високий гражданственности й призначенні поета. Майстерність Некрасова полягало насамперед у реалізмі, у правдивому зображенні дійсності й у причетності самого поета до народного життя, прихильності й любові до росіянина народу
Все життя й творчість Некрасов
Порівнюючи збірник віршів Некрасова 1856 року й поему “Кому на Русі жити добре”, можна помітити, що їх багато чого зв’язує, у першу чергу образ дороги. Збірник відкривається
У поемі “Кому на Русі жити добре” образ дороги збирає всі частини добутку воєдино, а семеро мандрівників, ища щасливого, зустрічаються під час подорожі із простими людьми, які розповідають їм про своє нелегке життя. Настільки образ дороги, що вводиться часто на сторінки добутків, невипадковий. Дорога – важливий символ, що підсилює відчуття прийдешньої зміни в житті Росії й духовному світі селянства
Також у творах Некрасова велика, цікава тема Поета й Громадянина. Вірш “Поет і громадянин” відкриває збірник 1856 р., і одночасно та ж тема звучить у фінальній частині “Бенкет – на увесь світ”. Співвідносячись високу гражданственность із поетичним мистецтвом, Некрасов на перше місце ставить все-таки цивільні інтереси, на основі яких формується надалі й рід занять людини:
Будь громадянин! служачи мистецтву,
Для блага ближнього живи,
Свій геній підкоряючи почуттю
Любові, ЩоВсеобіймає…
(“Поет і громадянин”)
Григорій твердо знав уже,
Що буде жити для счастия
Убогого й темного
Рідного куточка…
(“Кому на Русі…”)
Між написанням обох добутків пройшло кілька років, за цей час багато чого змінилося в житті країни й світовідчуванні людей, змінилися в суспільстві місце й роль Поета й Громадянина
У вірші Поет далекий від реальності, не може заперечувати “красу небес” і “миле пещення”, а тому при слові “громадянин” лише “тихо змінює голову”. Його Муза, “тихо заридав”, навік іде, у той час як у главі “Бенкет – на увесь світ” Муза, джерело натхнення, відвідує Гришу Добросклонова, призиваючи його складати нові пісні про рідну країну, вільної й вільної. Таким чином, Гриша з’єднує в собі якості й Поета, і Громадянина, показуючи тим самим поступовий, але стрімке зростання народної самосвідомості (невипадково навіть поміщик Оболт Оболдуев називає сімох правдошукачів громадянами):
Чув він у груди своєї сили неосяжні,
Тішили слух його звуки благодатні,
Звуки променисті гімну шляхетного
Співав він втілення счастия народного!
Лірикові Некрасова і його поему поєднує також сама конструкція вірша. Часто вірші написані у формі діалогу пана й простої людини, причому мовлення селянина звичайно домінує (“У дорозі”, “Пісня Еремушке” і т. д.), або у формі пісні, що розповідає про важке життя народу (багато віршів, навіть так і називаються: “Пісня Еремушке”, “Колискова пісня”…). У поемі “Кому на Русі жити добре” самі мандрівники ведуть бесіду із простими людьми, розпитуючи про їхнє життя, – глава “Щасливі” і ін. Музикальність же, пісенний наспів – характерна риса всієї поеми. Але найбільше повно й глибоко цей жанр усної народної творчості розкривається в главі “Бенкет – на увесь світ”, де на сторінки добутку вводяться цілі пісні: “Весела”, “Панщинна”, “Голодна”, “Солдатська”, “Солона”, “Русь”). Можна помітити, що в поемі сильно фольклорний початок (не тільки пісні, але й казковий зачин, легенди й міфи, достаток загадок, прислів’їв і приказок). Одночасно підсилюється й антикріпосницький настрой, що теж багато в чому поєднує поему слирикой.
В “Псовому полюванні” Некрасов не тільки оспівує полювання як якусь панську примху. Не можна не помітити сатиричної спрямованості вірша. Описуючи життя пана, поет щедро іронізує:
Випивши неабияк, повечерявши щільно,
Пан відходить до сну безтурботно,
Завтра велить себе раніше будити.
Дивовижна справа – скакати й труїти!
Ледве не полмира в собі сполучаючи,
Русь широко простягнулася, рідна!
Багато в нас і лісів і полів,
Багато в батьківщині нашім звірів!
Немає нам заборони по чистому полю
Тішити степову й буйну волю
У поемі “Кому на Русі жити добре” теж є уривок, присвячений полюванню з хортицями й гончими. Стародавня російська забава – псове полювання – чи була не самим яскравим штрихом дореформеного поміщицького життя
Ой ти, полювання псова!
Забудуть всі поміщики,
Але ти, споконвіку-російська
Потіха! не забудешся
Ні повік! –
Викликує поміщик Оболт Оболдуев, згадуючи дорогі йому недавні часи кріпосного права
Таким чином, тема викриття кріпосництва й самодержавства, любов до простої людини, співчуття скривдженим і пригнобленим, головна у творчості Некрасова, але серед такої розмаїтості підходів до її розкриття особливе місце, звичайно, займає образ росіянці жінки-селянки
Російська жінка завжди була для автора головною носителькою життя, вираженням її повноти, як би символом національного існування. Жіноча тема в поезії Некрасова велика й багатогранна, вона містить у собі й тему материнства, і тему долі російської селянки, оповідання про її важку частку й безвихідність положення в умовах кріпосництва. Але в той же час поет схиляється перед силою характеру, твердістю духу, красою душі росіянці жінки, перед її непохитністю й стійкістю. У лірику Некрасова багато добутків присвячені саме жіночої ті-
Матике; тут описуються всілякі життєві ситуації й те, як у них проявляє себе жіночий характер. У поемі ж “Кому на Русі жити добре” Некрасов зумів зібрати воєдино кращі якості російського характеру й створити цільний жіночий образ. Не випадково образ Матрени Тимофіївни створений так, що вона як би все випробувала й побувала у всіх станах, у яких могла побувати російська жінка
В “Селянці”, так само як і в поемі “Мороз, Червоний ніс” і вірші “Трійка”, пісні, мрії, спогаду ьглавной героїні відкривають весь цикл селянського життя: [нічим не затьмарене дитинство і юність (“мені щастя в дівках [випало…”), весілля – переломний момент у житті дівчини [(“зблякли біло личко… і воленька скатилася з дівочій [голови…”), а потім безрадісне замужнє життя:
Три тяжкі частки мала доля,
И перша частка – з рабом повінчатися,
Друга – бути матір’ю сина-раба,
А третя – до труни рабові покорятися,
И всі ці грізні частки лягли
На жінку росіянці землі
(“Мороз, Червоний ніс”)
А бабам на Русі
Три петлі: шовку білого,
Друга – шовку червоного,
А третя – шовку чорного,
Кожну вибирай!
У будь-яку полезай…
(“Кому на Русі жити добре”)
Можна помітити, що й у лірику Некрасова тема важкої жіночої частки відіграє певну роль у всій жіночій тематиці (“Трійка”, “Учорашній день, години в шостому…”, “Орина, мати солдатська” і т. д.):
Зав’язавши під мишки фартух,
Перетягнеш потворно груди,
Буде бити тебе чоловік-коверзун
И свекруха в три погибелі гнути.
(“Трійка”)
Батіг свиснув,
Кров пробризнула…
Аи! Лели! Лели!
Кров пробризнула…
(“Кому на Русі…”)
Учорашній день, години в шостому,
Зайшов я на Сінну;
Там били жінку батогом,
Селянку молоду.
Росіянку жінку Некрасов порівнює з мовчазною Музою, що змушена терпіти всі образи, приниження й образи, не маючи навіть права захистити себе:
Ні звуку з її грудей,
Лише бич свистав, граючи…
И Музі я сказав: “Дивися!
Сестра твоя рідна!”
(“Учорашній день…”)
Терпи многокручинная,
Терпи багатостраждальна,
Нам правди не знайти…
(“Кому на Русі…” )
Цікаво те, що соціальна незахищеність селянина тісно пов’язана з його природною незахищеністю. Селянин повністю перебуває під владою природних сил, його життя визначається порою року, погодою й т. д. Не випадково всі згадування про природу зв’язані насамперед з тими сільськогосподарськими роботами, які ведуться в цю пору року. Така своєрідність єднання селянина із природою простежується й у лірику, і в поемах Некрасова; літо, наприклад”, завжди зв’язане зі збором урожаю, із жнивами:
Стала скотинушка в ліс убиратися,
Стало жито-матінка в колосся метатися,
Бог нам послав урожай!
(“Мороз, Червоний ніс”)
Петрівки. Час печеня.
У розпалі косовиця.
( “Кому на Русі…”)
“Стій, ямщик! жару нестерпна,
Далі їхати не можу!”
Бач, пора-те сінокісна –
(2 votes, average: 3.50 out of 5)