Емоційний характер лірики Миколи Рубцова
Для тихої лірики характерний мотив повернення до джерел, незамутненим джерелам людського буття: по-перше, до природи як джерелу життя всього людства, по-друге, до дитинства як джерелу життя конкретної людини. Зачинатель тихої лірики – Володимир Соколов. У віршах “Хвороба”, “Перше побачення” він поетизував чистоту первозданних людських почуттів і красу миру, баченого очами закоханого. Але найбільшу популярність серед представників тихої лірики одержав все-таки Фляків. З ім’ям Рубцова зв’язана поява не акцентованого до
Опоетизував красу російської природи, додавши їй філософський відтінок, Фляків у вірші “Зірка полів” (однойменний збірник, 1967). Зірка –
Фляків, разом з тим, не може не бачити, що природи стає усе менше, що люди її гублять. Багато хто його тексти про природу перейняті смутком, мають елегійний характер. Фляків як би дивиться на природу прощальним поглядом, йому боляче тому, що цієї нерукотворної вроди усе менше, виходить, людство стає усе бідніше. Вірш “Поезія”: “Тепер вона вся в димку, острівцями…” Природа в Рубцова і є поезія буття. Тут почасти відчувається переклик з антиурбаністичними віршами Єсеніна 1919-1920 років, хоча прямих викриттів міста в Рубцова ми не зустрічаємо, скоріше, оплакування що йде.
Переважають опису природи севернорусской, що поет найкраще знав. Вірша “Стара дорога”, “Журавлі”. Пейзаж цей завжди психологизирован, але втілює почуття любові до цих місць і почуття сумуй від того, що всі так неустроенно. У пейзажі Рубцова завжди переважає традиційне, дуже рідко мигне деталь проакцентированной сучасності. Це не випадково, тому що Фляків у дусі почвенников поетизує Русь стару, традиційну, як джерело національної самобутності, що наділила Русь неповторною особою серед інших країн миру. “Перевідкриття” для себе рідної країни відбиває вірш “Привіт, Росія, батьківщина моя…”, у якому відчувається есенинское початок. Фляків підкреслює, що встиг побувати в столицях, побачив біле світло, йому є із чим зіставляти, але нічого краще рідних місць він не знайшов.
Дуже часто природа в Рубцова виявляється пов’язана з миром сільського життя. Село, з погляду Рубцова, – прамати Росії, що колись вся почалася із сіл, тільки ті, які стояли на важливих торговельних шляхах, поступово укрупнюючись, перетворилися в міста. “Жар-Птиця”:
У селі видніше природа й люди…
Видніше на поле при зоряному салюті,
На чому піднімалася велика Русь
Кожна людина більше помітна й більш тісно, нехай поневоле, пов’язаний із грунтом. Жар-Птиця – образне позначення самої Росії, гаряче улюбленої поетом. Широті російських просторів у Рубцова відповідає широта російського національного характеру. Однак він підкреслює, що російська природа – скромна, та й росіянинові характеру властива скромність. Одним з добутків на цю тему став вірш “Російський вогник”:
…І раптом сказала: чи Буде Війна?
И я сказав: Напевно, не буде
“За все добро розплатимося добром”. Автор показує героя замерзаючої й прийнятим щедро, душевно. Але господарка відмовляється взяти плату й народжує в душі героя відповідний порив. Фляків поетизує християнські моральні цінності: любов до ближнього, милосердя.
Думкою Фляків іде в минуле Росії, і в його свідомості встають картини боротьби з іноземцями за національну незалежність, ті страждання, які випали на частку російського народу. Ще більшу відповідальність за долі батьківщини він почуває, думкою “переглядаючи” ці картини. “Бачення на пагорбі”: автор прямим текстом говорить, що він більше пишається старої (“…За всі твої страждання й битви”) Росією, чим сучасної. Образ цвинтаря: вся Росія покрита цвинтарями. Фляків не може віддати данина замилування здатності своїх предків розрізняти в житті красу й відтворювати її, причому в цілому ряді випадків додержуватися органічної єдності краси природи й краси рукотворного, людського порядку. “Ферапонтово”: поета вражає, наскільки точно церква вписана в навколишній пейзаж.
Треба звернути увагу, що у великій кількості віршів виникають у Рубцова образи церков, соборів, але часто в зруйнованому виді, що змінює автора до суму. “Лежать руїни собору, начебто спить колишня Русь”. Фляків був серед тих, до прагнув відновити ці культурні цінності як, разом з тим, і цінності християнські. Він підкреслював, що в цьому бажанні немає нічого реакційного, а просто це прагнення зберегти для російської людини спадщина минулого. “Я буду скакати по пагорбах задріманої вітчизни”: “Не жаль мені розтоптаної царської корони, але жаль мені зруйнованих російських церков”.
Философичность пронизує багато текстів Рубцова. Один з них – цикл “Осінні етюди”. Тут Фляків, оповідаючи про своє перебування в черговий раз у рідних північних місцях, у той же час викладає свої подання про більше доконаний мироустройстве й образно втілює свої ідеали. Перший його ідеал – гармонія: світова, між людиною й природою, у самому людському суспільстві. Поет підкреслює, що людина, що вийшла із природи, – істота соціальне й має потребу в собі подібних. Фляків не приховує, що в селі йому не вистачало рівного інтелектуального спілкування. Автор говорить про те, що, якщо людина залишається один, це дуже погано, і він сам повинен намагатися перебороти свій розрив із суспільством і природою, і разом з тим повинен відповідати вимогам до людини як члену суспільства.
Цікаво, що серед ідеальних цінностей Рубцова – не тільки праця, не тільки поезія, але й спокій. У радянському суспільстві звичайно поетизувалася боротьба. Але тут перед нами спокій як духовна умова осмислення людиною свого буття
(1 votes, average: 5.00 out of 5)