Джерела творчості И. А. Буніна

Напевно, є такі місця, можна сказати, заповідн і таємничі, де зріє те прекрасн і незвичайне, що називають “росіянином чудом”. Орлів-Щина… Саме тут, на хуторі Бутырке Елецкого повіту, пройшли дитинство й отроцтво письменника. На перший погляд життя Буніна складалося більш ніж вдало. Оцінено й визнані ” Село “, “Суходіл”, “Темні алеї”, “Життя Арсеньєва”. Відомий письменник, почесний член Петербурзької Академії наук, лауреат Нобелівської премії – дійсно прекрасна доля

И разом з тим, скільки було випадків, коли

Іван Олексійович перебував між життям і смертю, а до своєї “нобелевки” міг просто не дожити. От як сам Бунін описує одну таку подію: “Мене наприкінці березня 17 року ледве не вбила солдат на Арбатской площі – за те, що я дозволив собі деяку “волю слова”, пославши до чорта газету ” З-Циал-Демократ”, що нав’язував мені газетяр. Мерзотник солдатів прекрасно зрозумів, що він може зробити з. мною все, що завгодно, зовсім безкарно, – юрба, що оточувала нас, і газетяр відразу ж виявилися на його стороні…

” Таких моментів у біографії письменника досить, Алл С о ч. Р У якщо згадати, що прожив Іван

Олексійович 34 роки вдалині від Батьківщини й умер у Франції в повній убогості, те всі не так вуж благополучно й складно виходить. У літературне середовище Бунін увійшло в середині 90-х років XIX століття. У той час російська література була на підйомі. Порівняно недавно з’явилися “Брати Карамазовы”, фетовские “Вечірні вогні”, вірші А. Майкова, А. Полонского, А. К. Толстого, неголосні, але чіткі й манливі, як зірки на небі

У той час Лев Толстої пише “Смерть Івана Ілліча”, “Крейцерову сонату”, з’являються кращі Твори Лєскова, творять Гаршин і Чехов. Бунін сприйняв ідеали й саму суть російської класики звідси й увага до слова, і богатый, соковитий – теперішня російська мова, і точність, ясність вираження думки. Звідси бунинское неприйняття фальші у Творчості. “…Міст оцінюють інженери, будинок – архітектори, а от мистецтво всякий, хто хоче, люди, часто зовсім протилежні по натурі всякому мистецтву. І слухають тільки їх. А відкликання Толстих у гріш не ставиться – відкликання саме тих, які насамперед мають величезне критичне чуття, тому що написання кожного слова в “Війні й світі” є в той же самий час і найсуворіше зважування, найтонша оцінка кожного слова”.

Дотепер існує думка, що Бунін – чудовий майстер прози, а як поет він не піднявся до вершин поезії горезвісного “срібного століття”. Немудро, адже Бунін не кривлявся, не блазнював, не брехав на потребу публіки. За це один із представників тодішньої поетичної еліти обізвав Буніна “малим струмочком, здатним лише дзюрчати”.

А сьогодні досить прочитати бунинский “Листопад”, кожний, хто здатний сприйняти теперішню поезію, збереже в душі своєї бунинское слово: Як будуть дивні в цей білий, Пустельний і холодний день И бор, і терем опустілий, И даху тихих сіл… Чи багато нас нинішніх – розуміючих, що почувають рідну землю? Зараз, коли бесівське полум’я стерло, розділило все, що століттями складалося, важко повірити в те, що жив у Росії людин, що сказав на заході своєї дивної, бурхливої, але довгого життя: “Всіх Корінь мої, збіглі в російський грунт, до найменшого корінця почуваю… і далі, далі почуваю свій зв’язок з “звіром”, з “звірами” – і нюх у мене, і ока, і слух – на все – не просто людський, а нутряний – “звіриний”.

Тому “по^-звіриному” люблю я життя. Всі прояви її – пов’язаний з нею, із природою, із землею, з усім, що в ній, під нею, над нею”. Сказано це було в чужій країні, під чужим небом, а що сказав – Іван Олексійович Бунін. Звідки така твердість і ясність в усвідомленні Росії, свого місця в її історії? Серед всіх воєн, революцій Бунін залишався Буніним, однозначно, але вірно розуміючи, що відбувається Сродиной.

Мені чомусь здається, що нинішні орловські хлопчиськи, мої однолітки, так само, як і великий предок, почувають свої коріння, “збіглі в російський грунт”, почувають “у собі всіх предків своїх”. І так само люблять життя, природу й землю. І усвідомлюють вони Росію, мучаються питаннями: чи збережемося ми як країна? Як народ? Чи збережеться наше споконвічне, споконвічне, наша мирне, проста життя?

Одне з пізніх бунинских оповідань починається так: “Була колись Росія, був сніжний повітовий містечко, була масниця…” Невже це все в минулому?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Джерела творчості И. А. Буніна

Categories: Нові твори

Links