ДЖ. ФАУЛЗ. “МАГ” (“ВОЛХВ”). ІСТИННІСТЬ МАГІЧНОГО ПРОСТОРУ МИСТЕЦТВА

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

ДЖ. ФАУЛЗ. “МАГ” (“ВОЛХВ”). ІСТИННІСТЬ МАГІЧНОГО ПРОСТОРУ МИСТЕЦТВА

План

– Задум роману, художні варіанти, інтерпретація назви.

– Ніколас д’Ерфе – типовий представник англійської молоді покоління 60-х років.

3. “Психологічний експеримент” Кончіса як спроба розрізнити істинне і фальшиве в душі головного героя.

4. Фінал твору як сутність душевних пошуків кожної людини.

Завдання для підготовчого періоду

(1) Розкрийте значення понять “волхв”, “маг”. Подумайте, в

якій із запропонованих назв найбільше втілено задум твору.

(2) Зверніть увагу на епіграфи до кожної з частин твору. Кому вони належали? Чи можна їх вважати співвідносними з подіями, що розгорталися на сторінках роману?

Література

1) Козюр О. В. Ідейні та образно-стильові засоби постмодерністського роману: на прикладі творчості Джона Фаулза // Зарубіжна література. – 2004. – № 4. – С. 23-26.

2) Павличко С. Інтелектуальна проза Джона Фаулза // Всесвіт. – 1989. – № 5. – С. 117-120.

3) Сачик О. Мистецтво гри (проза Джона Фаулза) // Слово і час. – 1997. – № 8. – С. 68-69.

Інструктивно-методичні матеріали

“Маг”

(“Волхв”) – “дев’ятий вал” письменника.

Це твір, який “обрушився” на Європу в 1966 році і сповістив про народження нової літературної зірки. Роман “Волхв” отримав неоднозначні відгуки серед поціновувачів сучасного мистецтва слова: “истинный пир для ценителей талантливых повествований”; “великое произведение искусства, которое не отпускает читателя ещё долго после того, как перевёрнута последняя страница”.

Головний герой роману – Ніколас д’Ерфе народився в родині бригадного генерала. Після короткочасної служби в армії він у 1948 році вступив до Оксфорду, а через рік його батьки загинули в автокатастрофі. Однак час лікував будь-які рани. Маючи невеликий прибуток, Ніколас продовжив навчання, його привабила літературна творчість. Він вважав себе поетом, захопився книгами французьких екзистенціалістів, “приймаючи метафоричний опис складних світоглядних систем за самовчитель правильної поведінки… не розуміючи, що улюблені герої-антигерої діяли на строфіках літературних творів, а не в реальності”.

Після закінчення університету герой зміг отримати лише місце вчителя в маленькій школі на сході Англії. Пропрацювавши лише рік, він звернувся до Британської ради з проханням допомогти йому отримати роботу за кордоном. У результаті Ніколас опинився в Греції, влаштувавшись викладачем англійської мови у школі лорда Байрона на Фраксосі, невеликому острові, розташованому на відстані 80 км. від Афін.

Перед від’їздом до Греції він познайомився з Елісон, дівчиною з Австралії, що жила з ним по сусідству. їй виповнилося 23 роки, а йому було 25. Молоді люди покохали одне одного, однак незабаром змушені були розлучитися: Ніколас поїхав до Афін, Елісон отримала роботу стюардеси.

Острів Фраксос був прекрасним, але пустельним. Ніколас не зійшовся близько ні з ким із місцевих мешканців. Він годинами блукав на самоті райською місцевістю, насолоджуючись ще маловідомою йому красою грецького пейзажу, писав вірші, розмірковував про життя. Саме на цій землі якимось дивним чином йому стала зрозумілою справжня міра речей. Герой раптом зрозумів, що ніякий він не поет, вірші його занадто манірні, і взагалі щось у його житті складалося не так, як треба. Ці роздуми спричинили депресію і ледве не призвели до самогубства.

Настав травень, а з ним – і період див. Ніколас зацікавився сусіднім селищем і став збирати відомості про власника вілли Бурані, пана Конхіса. Той жив усамітнено, ні з ким не спілкувався, місцеві жителі майже нічого про нього сказати не могли. Атмосфера таємничості, суперечностей, що оповила цю людину, зацікавила Ніколаса, і він вирішив познайомитися із власником вілли.

Нарешті, знайомство відбулося. Кончіс (так він просив називати себе) показав Ніколасу свій будинок, який справив на молоду людину велике враження: величезна бібліотека, оригінали Модільяні та Боннара, старовинні клавікорди, давні скульптури та розписи на вазах. Після чаювання Кончіс сказав Ніколасу, що вважає себе “дуже багатою людиною” та “тим, хто бачить духів”.

Ніколас вражений: таких людей, як Кончіс, він раніше не зустрічав. Віднині він по-справжньому жив лише вихідними днями, коли проводив час на віллі Бурані, а в будні механічно відпрацьовував свої години в школі, яка йому вже набридла. Молодого чоловіка не полишало “відчайдушне, дивне, античне почуття, що він просувався казковим лабіринтом, що йому на долю випали неземні щедроти”. Кончіс розповідав йому історії з власного життя, і герої цих розповідей матеріалізувалися: одного разу в селищі Ніколас зустрів старого іноземця, який представився йому де Дюканом (якщо вірити Кончісу, в 30-ті роки від де Дюкана він отримав у спадок старовинні клавікорди і свій величезний статок). Якось до вечері прийшов привид Лілії, яка померла в 1916 році і колись була нареченою Кончіса. Згодом виявилося, що це жива дівчина. Вона зізналася, що її звуть Жюлі Холмс, у неї була сестра-двійнятко Джун і що вони – молоді англійські актриси, які приїхали сюди за контрактом на зйомки фільму, але замість зйомок їм довелося брати участь у “виставах” Кончіса.

Перед героєм з’являлися “живі картини”, що зображували гонитву сатира за німфою під звуки рога, в який грав Аполлон, або привид Роберта Фулкса, автора книги “Повчання грішникам. Передсмертна сповідь Роберт Фулкса, вбивці”, написана в 1679 році (цю книгу Кончіс дав прочитати Ніколасу перед сном).

Ніколас майже втратив відчуття реальності. Він уже не відрізняв правди від вигадки, однак припинити цю незрозумілу гру був не в змозі.

Незбагненним для себе образом Ніколас закохався в привабливу Жюлі-Лілію і, коли надійшла телеграма від Елісон, яка планувала приїхати на вихідні до Афін, відмовився від дівчини, яку колись кохав. Однак Кончіс так майстерно “вибудував обставини”, що Ніколас усе ж таки зустрівся з Елісон в Афінах. Молоді люди піднялися на гору Парнас і серед величної грецької природи стали коханцями. Ніколас, раптом відчувши, що в нього не було людини ближчої, ніж Елісон, розповів їй про все, про що раніше розповідати не хотів, – про віллу Бурані, про Жюлі, як на сповіді, не відокремивши її від себе і не думавши про те, як вона все це сприйняла. Елісон зробила єдино можливий для себе висновок – Ніколас її не кохав. Вона впала в істерику, не бажала його більше бачити і вранці, попрощавшись із ним, виїхала з готелю.

Ніколас повернувся на острів Фраксос. Він мріяв зустрітися із Жюлі, однак коли прийшов на віллу, то перед його очима постав порожній будинок – усі зникли. Повернувшись уночі до селища, він став глядачем й учасником ще однієї вистави: його схопила група німецьких карателів зразка 1943 року. Побитий, з пораненою рукою, він страждав не тільки від фізичного болю, скільки через відсутність звісток від Жюлі. Нарешті отримав від неї листа, ніжного і натхненного, а разом з ним – і звістку про те, що Елісон покінчила життя самогубством.

Ніколас, не гаючи часу, відправився на віллу, але там знаходився на той момент тільки Кончіс, який сухо повідомив йому, що він погано впорався зі своєю роллю і вже завтра повинен залишити його будинок, а сьогодні на прощання зможе почути останню главу його життя. Як пояснення Кончіс висунув ідею глобального метатеатру: “Всі ми тут актори, друже. Кожен розігрує свою роль”.

Ніколас боявся запитати про те, що мучило його: навіщо вони розігрують свої ролі? І ніяк не міг зрозуміти, що це запитання вже не важливе, що набагато важливіше пробитися крізь докори самолюбства до істини, яка була “безжальною, як посмішка Кончіса”, і до свого істинного “я”, яке відставало від його самосвідомості, як маска від обличчя, – а роль Кончіса в цьому, його цілі й методи, по суті, не були такими уже й важливими.

За своєю суттю усі розповіді Кончіса – про одне й те саме: вони оповідали про вміння розрізняти істинне та несправжнє, про вірність самому собі, своєму природному та людському початку, про правду життя з такими його поняттями, як вірність обов’язку, коханій жінці. І перед тим, як залишити острів, Кончіс повідомив Ніколасу, що той негідний свободи.

Кончіс зник, а Ніколаса на острові чекала Жюлі. Увечері до нього прийшла її сестра Джун, котра пояснила Ніколасу, що все те, що з ним відбувалося, було “психологічним експериментом”. Кончіс нібито був колишнім професором психіатрії, світочем медицини. Фінал та апофеоз експерименту – процедура суду: спочатку “психологи” описували своїми термінами особистість Ніколаса, а потім він повинен був винести свій вердикт учасникам експерименту, – вони ж були акторами метатеатру.

Отямившись після “суду”, Ніколас зрозумів, що знаходився в Монемвасії, звідки йому до Фраксосу доводилося добиратися морем. У себе вдома серед інших листів він знайшов вдячність матері Елісон за виявлення співчуття з приводу смерті її доньки.

Зі школи Ніколаса звільнили, вілла Бурані була нікому не потрібна, її вікна забиті дошками. Починався літній сезон, на острів з’їжджалися курортники, і Ніколас перебрався до Афін, продовжуючи розслідування того, що і як з ним відбулося в дійсності. У Афінах він з’ясував, що справжній Кончіс помер чотири роки тому, і навіть навідався на його могилу. Того ж дня перед ним постала Елісон. Полегшення від усвідомлення того, що вона жива, змішалося в Ніколаса із гнівом – виходить, що вона також брала участь у заколоті проти нього.

Відчуваючи себе, як і раніше, об’єктом експерименту, Ніколас повернувся до Лондона, одержимий єдиним бажанням – побачити Елісон. Чекати на неї стало його єдиною метою в житті. Після деякого часу дуже багато в його душі прояснилося і він зрозумів просту річ: Елісон потрібна йому тому, що він не міг без неї жити, а не для того, щоб розгадати загадки Кончіса.

І нарешті настав момент, коли Ніколас зрозумів, що його оточувала реальне життя, а не експеримент Кончіса. Жорстокість експерименту була його власною жорстокістю по відношенню до близьких, що постала перед ним, як у дзеркалі. Після такого прозріння в його житті знову з’явилася Елісон.

Роман був завершений таким латинським висловом: “Завтра познаёт любовь не любивший ни разу, и тот, кто уже отлюбил, завтра познает любовь”.

Популярність творів Дж. Фаулза – одна із загадок сучасної літератури. Можна сказати, що його творчість цілком відповідала світовідчуттю сучасної людини, письменник аж ніяк не прилаштовувався під читача, відкривавши перед ним правду про життя, розширювавши уявлення про мистецтво. Майже в такому самому руслі сприймався й роман “Волхв”, у якому був поданий достеменний образ “героя нашого часу” – англійця зразку другої половини XX ст., якому дивовижний “маг”, непересічна людина, демонстрував за допомогою різноманітних ігрових ситуацій – тестів його егоїзм, тривіальність, нездатність любити тощо.

За суттю “Волхв” став типовим сучасним “романом виховання”, однак вирішеним за допомогою досить оригінального способу. Для оповіді був характерний гострий динамічний сюжет із несподіваними поворотами, елементами детективу та фантастики. І цей несподіваний сюжет підкорений одній ідеї – показати шлях самопізнання героя, усвідомлення себе як особистості, що пробивалася до істин буття. Письменник вдало поєднав у романі культуру окультних вчень, силу вигадки та жорстокий реалізм, особливо в описі еротичних сцен, які являли собою, можливо, краще, що було написане про похітливе кохання в другій половині XX ст.

Напевно, справедливими були коментарі, вміщені в газеті “Сенді Телеграф”, що відзначили роман “Волхв” як “великий твір, у якому напруження постійно зростає, а людський розум опиняється в ролі піддослідної свинки. Фаулз експериментує зі складною темою – попадає точно у ціль”.

Відомо, що кожен новий прорив у галузі прози лише додавав авторитету роману як жанру літератури. Джон Фаулз зумів здійснити такий прорив, довівши тим самим невичерпність художнього мислення, яке живиться реалізмом, поєднаним із надзвичайною силою зображення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ДЖ. ФАУЛЗ. “МАГ” (“ВОЛХВ”). ІСТИННІСТЬ МАГІЧНОГО ПРОСТОРУ МИСТЕЦТВА

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links