“Двійники”в романі – ЗЛОЧИН І КАРА”
ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)
“ЗЛОЧИН І КАРА” – ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОЛІФОНІЧНИЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОМАН
“Двійники”в романі
Щє однією особливістю системи образів є наявність парних персонажів. Так, “двійниками” традиційно вважаються Раскольников і Свидригайлов, який сам каже Родіону; “Ми одного поля ягоди”. Людина з темним минулим, яку звинувачують у смерті підлеглих, яка нібито причетна до смерті своєї дружини Марфи Петрівни, він викликає в Соні інтуїтивний страх. “Це був добродій років п’ятдесяти,
Свидригайлов хоче розповісти Раскольникову свою “теорію”, поділитися своїм поглядом на життя, оскільки вважає, що вони схожі. Свидригайлов – атеїст, він своєрідна “темна сторона” Раскольникова. Хоча Родіон не вірить у це, проте його тягне до Свидригайлова, вони вдивляються один в одного, немов у дзеркало.
Свидригайлов пропонує угоду; Раскольников має переконати Дуню залишитися з ним. За це поміщик дасть студентові гроші, на які той поїде до Америки. Свидригайлов аморальний, він не має совісті, йому подобається робити зло і, на відміну від свого двійника Родіона, він зміг здійснити злочин. Варто також зауважити, що, незважаючи на свої негативні риси, він щиро любить Дуню – свою останню надію на порятунок. Недаремно він пропонує їй угоду, шантажуючи тим, що знає про злочин Родіона, а тому може виказати його слідству. І ось парадокс; аморальний Свидригайлов зробив стільки добрих справ, скільки не зробив ніхто з персонажів роману: він дав гроші Соні, прилаштував осиротілих дітей Катерини Іванівни, забезпечив матеріально свою наречену. Зрештою, ця непересічна, але цинічна людина (“пропаща сила” суспільства?) закінчує життя самогубством. Раскольников теж був близький до цього, але його врятувало покаяння.
Ще одна пара “двійників” – Раскольников і слідчий Порфирій Петрович. Родіона нездоланно приваблює Порфирій Петрович, хоча це смертельно небезпечно. Можливо, і це традиційно для Достоєвського, найбільше тягне злочинця до слідчого саме гра зі смертельною небезпекою? Може, він отримує “адреналінову насолоду” від того, що ризикує своїм життям? Досвідчений Порфирій Петрович давно знає, що Раскольников до нього прийде. Достоєвський цікаво зображує портрет слідчого, у якого гострий розум поєднується з удаваною зовнішньою вайлуватістю й навіть “жіночністю”: “Порфирій Петрович був по-домашньому, у халаті, дуже чистій білизні й стоптаних пантофлях. Мав він років тридцять п’ять, на зріст був трохи нижчий від середнього, огрядний і навіть з черевцем, бритий, без вусів і без бакенбардів, з коротко стриженим волоссям на великій круглій голові, якось особливо випуклій на потилиці. Пухке, кругле і трохи кирпате обличчя його було кольору хворобливого, темножовтого, але досить бадьоре і навіть насмішкувате. Воно було б навіть і добродушним, коли б не вираз очей з якимось водянистим блиском, прикритих майже білими віями, що раз у раз кліпали, наче він комусь підморгував. Погляд цих очей якось дивно не гармоніював з усією фігурою, у якій було щось навіть баб’яче, і мав він у собі щось серйозніше, аніж можна було чекати, дивлячись на цю фігуру”.
Перший діалог цих “двійників” присвячений проблемі, яка цікавила самого Достоєвського (якого, як ви вже знаєте, було засуджено до страти): чому люди скоюють злочини? Порфирій Петрович вважає, що соціальні мотиви тут не є вирішальними. Він розуміє теорію Раскольникова, адже сам колись “хворів” на подібні теорії й теж поділяв людей на дві категорії: слідчі й злочинці. Порфирій Петрович для Раскольникова – біс, Раскольников для слідчого – злочинець. Слідчий розуміє, що оскільки Раскольников вірить у Бога (їхня розмова про Новий Єрусалим), то він рано чи пізно сам зізнається в убивстві. Тому Порфирій Петрович не видає злочинця. Загалом його можна вважати таким собі ідеалом слідчого. Якщо в Артура Конан Дойля його Шерлок Холмс досягав успіху завдяки розуму й спостережливості, іноді демонструючи певні фізичні якості (силу, спритність, витривалість), то Порфирій Петрович передовсім тонкий і проникливий психолог.
Ще одним “двійником” Раскольникова є Лужин, якого Родіон ненавидить. Цей “новий росіянин” готовий виправдати модною політекономічною теорією будь-яку підлість. Проте Родіон і сам вражений погибельною “теорією” крайнього егоїзму й індивідуалізму, тому проникливо відчуває хижацьку, егоїстичну суть цього нового господаря життя. Через це він різко заявляє Лужину: “Доведіть до логічного кінця те, що ви оце проповідували, і вийде, що людей можна різати…” Звісно, Лужин нікого не збирається різати, але задля власної вигоди він уже давно знехтував моральними законами. Так, ненависть до Родіона, відсутність будь-яких моральних орієнтирів і обмежень призводять до того, що він цинічно обмовляє Соню і лише щасливий збіг обставин рятує її від неприємностей.
Ця хитросплетена система двійництва дає письменникові можливість показати ту саму ідею неначе з різних боків, вона своєрідно доповнює вже згадану поліфонію твору його “стереоскопією” – тобто поглядом на ті самі явища одночасно під різними кутами зору.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)