Двійники Раскольникова у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”
Роман “Злочин і кара”, як і вся творчість Ф. М. Достоєвського, є грізним попередженням про ту страшну небезпеку, яку несе з собою здійснення ідеї Раскольникова стати вище світу і назавжди “зламати те, що треба”.
Кров “по совісті” (“все дозволено” – продовжує “нове слово” Раскольникова Іван Карамазов) призводить до “відокремлений”, нічим не насититься егоїзму, насильства, службовцю засобом ствердження своєї “єдиності” (за Максу Штірнер) і, нарешті, до загальної катастрофи і загибелі світу (згадаймо
Такий підсумок бачить Достоєвський. Але по-іншому думає сам головний герой, адже для нього подібний бунт – єдиний засіб протистояти злу і несправедливості цього світу. У цьому полягає і його самообман. Він сам переконав себе в благородстві своєї ідеї, сам зробив її мірилом усього існуючого. Тим більше і покараний Раскольников, коли бачить свою непридатність своєї ідеї, неможливість привести в дію свою “казуїстику”, порівнюючи себе з “тварюкою тремтячою” і знаходячи свою провину в тому, що “не переступив, на тій стороні залишився”. Але ким би він був, якщо б
На це питання відповідає Достоєвський, показуючи нам двійників Раскольникова.
Аркадій Іванович Свидригайлов, поміщик-вдівець, як стверджують деякі, отруїв свою дружину, сам він говорить: “Ми одного поля ягоди”. Весь час Раскольникова щось притягує до нього, щось він хоче побачити в Свид-рігайлове, не усвідомлюючи, що той – “окремий випадок” його ідеї. У Свідрігайлове Раскольникова обурюють, вражають неприкритий цинізм, та ницість, з якою він розповідає про жертви свого хтивості. “Шиллер-то, Шиллер-то наш, Шиллер-то! – Вигукує Свидригайлов. – Розумію, які у вас питання в ході: моральні чи що? питання людини і громадянина? А ви їх по боку: навіщо вони вам тепер-то? Потім, що ви ще громадянин і людина? А коли так, так і потикатися не треба було: нічого не за свою справу братися! “
Це стало ясно й самому Раскольникова, тому й не зміг він “переступити”, “вбив, але не переступив”, бо він усе ще “громадянин і людина”.
А Свидригайлов переступив, визволив себе від “питань людини і громадянина” і тепер для задоволення свого хтивості губить дівчинку, отруює Марфу Петрівну, замишляє насильство над Дуней.
Свидригайлов визнає раскольніковскую ідею своєї, звільняє її від непотрібного, на його погляд, романтизму: “Одиничне злодійство можна, коли мета гарна”. Але звільнення себе від докорів совісті не проходить безслідно; як показує Достоєвський, його результат – спочатку духовна, а потім і фізична смерть.
Морально спустошеному Свідрігайлову залишається тільки закінчити життя самогубством, а Раскольников залишається жити, незважаючи на те, що в ту ніч він теж був на грані самознищення говорить: Люби найперше одного себе, бо все на світі на особистому інтересі засновано “. Раскольникова обурює така точка зору (“Виходить і людей різати можна?”), Він вважає її егоїстичною і бездушною, хоча і не підозрює що це суть його ідеї.
Образом Лужина Достоєвський висловив своє неприйняття популярних у той час буржуазних ідей, що проголошували, що життя і смерть нібито підвладні статистикою і “Економічна правда”. Лужина, звичайно, “різати” нікого не збирається, але все моральні закони він вже переступив, сообразуясь зі своєю вигодою. Він зводить наклеп на Соню самим нелюдським чином, але благородне серце Раскольникова не дає здійснитися сваволі.
Почуття людини і громадянина, невтративши гуманність і потреба покаяння, що відрізняють його від пустого Лужина і нікчемного Лебезятнікова, що знімає накип сучасних ідей, рятує Раскольникова від душевного спустошення.
Саме життя в пух і прах розбиває, спростовує його нелюдську ідею “тварі тремтячою” і “право має”. Так, він покараний, але в цьому покарання – його порятунок.
Спростовуючи доводи своїх двійників, він дійшов, нарешті, до спростування своєї теорії і, хто спасається любов’ю і співчуттям Соні, будемо сподіватися, знайде шляхи і засоби істинного служіння людям – адже він був і залишився “людиною і громадянином”. І, пройшовши через нелюдські муки і випробування, загартувався і придбав достатньо мужності, щоб бути борцем за щастя людей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)