Духовна краса української дівчини-трудівниці (за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”)

Є в українській літературі герої, познайомившись з якими, вже ніколи їх не забудеш. І навіть не має значення, чи красиві вони зовні, які життєві труднощі долають. Головне, що вражає і що вже ніколи не зможеш забути, – це краса їхньої душі, щирість серця, високі почуття. Тоді хочеться ще раз звернутися до твору, перечитати його, закарбувати в пам’яті кращі сторінки, які стосуються героя.
Такою, на мою думку, є Наталка Полтавка з однойменної п’єси І. Котляревського, написаної у 1819 році. Головною ідеєю, яку проголосив письменник у цьому творі,

стало твердження: душевна стійкість, моральна краса та доброчесність є запорукою щастя. Вони спроможні допомогти дійти згоди між людьми з різними, інколи протилежними, характерами та поглядами. Тому зрозумілою є й кінцівка п’єси Котляревського, коли всі дійові особи після важких драматичних перипетій співають “пісню згоди”. (Чи не є це одним із дороговказів у нашому неспокійному сьогоденні?)
Перед нами – проста українська дівчина-трудівниця, яка жила на початку XIX століття. Але мені здається, що автор втілив у цьому образі саму Україну з її щирою духовною красою, порядністю, працелюбністю
й незламністю. Може, ті випробування, які випали на долю дівчини, сьогодні комусь здадуться несуттєвими. Чи справді доброчесність полягає в тому, щоб коритися волі батьків, як цього вимагає мораль, і чи це великий гріх, – піддавшись чутливому серцю, виступити проти упереджень і родинного деспотизму, відстояти своє природне право на вибір? От що гнітить трепетну душу Наталки: проблема вибору, коли мораль серця і мораль родинно-патріархальна вступають у конфлікт.
Героїня весь час вагається між пориваннями серця й дочірнім обов’язком, який переступити їй зовсім непросто. її душевна стійкість весь час ніби зазнає випробувань: “Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що, окрім Петра, ні з ким не буду”. І тут же за наполяганням матері та з жалості до неї погоджується вийти “за першого жениха”, їй “угодного”.
Душа сповнюється жалем до Наталки і розпачем, коли бачиш, як вона, вже ніби вирішивши покоритися матері задля її безжурної старості, “становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: “Боже! Коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки…”
Та попри все, попри всі морально-психологічні муки, вона ніколи не перестає кохати єдиного обранця свого серця. Духовна і чуттєва краса героїні непохитна! І ми, захопившись нею, чекаємо лише на щасливу розв’язку конфлікту. Адже не може таку дівчину спіткати горе: вихована на ідеалі пошани до батька-матері та вірна своєму коханню, вона заслуговує на справжнє щастя. Тому-то щаслива кінцівка сприймається нами як вершина справедливості.
Духовна краса, “життя серця” перемогли патріархальні норми і батьківський деспотизм, відстояли право йти за покликом власного серця.
Ось чому я сприймаю п’єсу “Наталка Полтавка” як гімн духовній красі та стійкості жіночого серця. І я впевнена, що Наталка ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непохитній відданості найвищим почуттям. Вона є втіленням споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що грунтувався на святинях народної моралі. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: добропорядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання.
Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні Іван Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки – ще однією характеристикою народного ідеалу українки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Духовна краса української дівчини-трудівниці (за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”)