“Думка народна” у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
До ідеї написання найбільшого твору свого життя – роману-епопеї “Війна і мир” Л. М. Толстой прийшов не одразу, а від повісті “Декабристи”, де розповідалося про події 1856 року, тобто про епоху повернення з Сибіру героя твору. І Толстой відступив від вже початого: особистість героя, як пояснив письменник у нотатці-передмові до роману, відсувалася в його уяві на другий план, а на перше місце виступала сама епоха, що передувала 1812 рокові, та, що її підготувала – з її людьми) молодими й старими, чоловіками й жінками). За першим задумом Толстого
Творчо вивчаючи добу і вживаючись в неї, Толстой зрозумів, якими були провідні рушійні сили у героїчних подіях
З правдивістю історика й художника-реаліста Толстой показав, що Вітчизняна війна 1812 року була війною справделивою. Обороняючись, росіяни підняли “дубинку народної війни, яка карала французів до тих пір, поки нашестя не буде припинене”. Приховане раніш почуття патріотизму піднялося у всіх верствах російського суспільства, бо ненависть до ворога однаковою мірою відчували і купець Ферапонтов, і князь Андрій Волконський, який раніше упадав перед військовим генієм Наполеона.
Отже, духовна сила, яку виявив російський народ у Вітчизняній війні 1812 року, – це та сама сила, що втілилася і у діяльності Кутузова як талановитого російського полководця, і в громадській діяльності аристократа Волконського, і в життєвих перипетіях П’єра Безухова, і у вчинках та прагненнях Наташі Ростової, і от тут надихаюча “народна думка” відіграє для автора величезну роль, бо вона сильніша за окремі характери й окремі долі героїв твору.
Саме у романі “Війна і мир” повною мірою виявилася народність художнього генія Толстого. Вона втілилася в широті й епічності оповіді, у внутрішньому патріотичному пафосі твору, у ствердженні місця народу як вирішальної історичної рушійної сили; в нищівній критиці блиску лише зовнішнього, офіціозного й лицемірного деяких вищих кіл тогочасного російського суспільства.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)