Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу
Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Обсягом дума більша від історичних баладних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом (“Слово про Ігорів похід”, старовинні колядки, билини), має генетичний зв’язок.
У структурі Думи є більш чи менш виражені три частини: заспів (“заплачка”, як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення. Вірш думи – нерівноскладовий, астрофічний
Епічність і урочистість думи посилюється ретардацією – уповільненням розповіді через повторення фраз-формул. Дума – це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні Теми дум: турецька неволя (“Невільники”, “Плач невільника”, ” Маруся Богуславка”, “Іван Богуславець”, “Сокіл”, “Утеча трьох братів із Азова”), лицарська смерть козака (“Іван Коновченко”, “Хведір Безрідний”, “Самарські брати”, “Смерть козака на Кодимській долині”, “Вдова Сірка Івана”), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю (“Самійло Кішка”, “Олексій Попович”, “Отаман Матяш старий”, “Розмова Дніпра з Дунаєм”), козацьке лицарство, родинне життя та осуд “дуків-срібляників” (“Козак Голота”, “Козацьке життя”, “Ганжа Андибер”), визвольна Війна Хмельницького (“Хмельницький і Барабаш”, “Корсунська битва”, “Похід на Молдавію”, “Повстання Юрія Хмельницького”), родинне життя (“Удова й три сини”, “Сестра і брат”, “Прощання козака з родиною”). У думах на відміну від балад та епосу інших народів, нема нічого фантастичного. Найдавніша згадка про думу є в хроніці (“Аннали”, 1587) польського історика С. Сарницького, найдавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) “Козак Голота”. У наукову термінологію назву думи запровадив М. Максимович, який, як і М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації дум. Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали В. Антонович і М. Драгоманов (Исторические песни малорусского народа, 1874, 1875). Фундаментальні дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який у 1908 очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину з фонографом для запису репертуарів кобзарів (“Мелодії українських народних дум”, “Українські народні думи”). Найгрунтовніше наукове видання дум у ХХ ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, 1927, 1931), але воно було з бібліотек виклучене, а дослідниця репресована.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)