Драматургія німецького просвітника “Підступність і кохання”, “Вільгельм Телль” – ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА
ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА
3. Драматургія німецького просвітника “Підступність і кохання”, “Вільгельм Телль”
“Підступність і кохання”. (1783). Задум створити п’єсу про сучасну німецьку дійсність виник у Шіллера вперше на гауптвахті, куди він потрапив за самовільний від’їзд до Мангейма на прем’єру “Розбійників”. Після втечі зі Штутгарта Шіллер
Продовжував працювати над п’єсою. Сам поет у листі до Дальберга від 3 квітня 1783 року називав її “сміливою сатирою та глузуванням над породою блазнів та негідників
П’єса містить узагальнені типи та образи: маленьке герцогство Вюртемберзьке, деспотичний, розпусний Карл Євгеній, його фаворитка графиня Франциска фон Гогенгейм, міністр Монмартен – зображені під іншими іменами, але зберігають свою портретну схожість.
Гнітючий світ глухої провінції, інтриги та злочини, розкіш та розпуста герцогського двору та жахлива убогість народу – ось обстановка, на тлі якої розгортається трагічна історія піднесеного кохання двох благородних істот – Фердинанда та Луїзи.
Перша назва п’єси “Луїза Міллер”.
Сам автор визначив жанр свого
Луїза – сильний жіночий характер на відміну від попередніх героїнь драматургії Шіллера: Амалії (“Розбійники”), Леонори (“Змова Фієско у Генуї”), Важливо і те, що п’єса обернена до сучасності. Із родиною Міллерів пов’язаний основний конфлікт драми, зіткнення двох систем моралі, кожна з яких відповідає певному соціальному середовищу. Кохана сина Президента, юного Фердинанда, шістнадцятирічна Луїза переживає своє перше почуття глибоко, щиро. Луїзі здається, що кохання відкрило перед нею таємниці світу. Уміння простого серця відчувати подібну глибину почуттів зафіксовано Шіллером вперше. Пізніше у російській літературі, у М. Карамзіна, це почуття віддзеркалиться в афористичному виразі: “И крестьянки умеют любить” (“Бедная Лиза”),
“Вільгельм Телль”. (1804). В основі твору – легенда про швейцарського народного героя – стрілка Вільгельма Телля. Джерелом для трагедії послужила “Швейцарська хроніка” – книга історика та географа XVI століття Егідія Чуди, у якій були зібрані оповідання з історії Швейцарії, починаючи від давнини і включаючи епоху Середньовіччя. У книзі розповідається і про хороброго швейцарця Вільгельма Телля, який у 1307 році начебто вбив жорстокого намісника Швейцарії – австрійця Геслера.
Ф. Шіллер, запозичивши деякі деталі із хроніки, досить вільно повівся з історичними фактами. Все ж він зберіг у драмі найголовніші риси зображеної ним епохи.
Документально доведено, що насправді Вільгельм Телль не існував, це стовідсотково образ вигаданий.
Цікавим фактом було те, що Шіллер ніколи не був у Швейцарії, але з величезною майстерністю зобразив чарівну природу Альп.
П’єса поставлена на сцені ще за життя драматурга. Німецька цензура, щоправда, значно викривила авторський текст.
Робота над твором тривала протягом 1802 – 1803 років. Зі спогадів Гете: “Он сплошь увешал стены своей комнаты всевозможными картинами Швейцарии. Затем он начал читать описания страны, пока досконально не познакомился со всеми дорогами и тропинками места действия”.
Головним героєм п’єси став народ.
Жив колись, як мовить легенда, мужній і відважний народ, який населяв три кантони (провінції) – Урі, Швіц та Унтервальден. На його землю кинули хижим оком австрійські князі Габсбурги. Вони обернули жителів на рабів, запровадили суворий режим насильства й сваволі. Народ не стерпів безчинств австрійських намісників (ландфогтів), підняв прапор священної боротьби проти поневолювачів.
Минули віки (діялося це ще у XIII столітті), а швейцарці понині згадують добрим словом свого визволителя – Вільгельма Телля, роботящого й відважного господаря. Він і озеро розбурхане перепливав, і стріляв влучно. За те, що виявив непокору – не вклонився навішеному на жердині капелюхові австрійського намісника, – зазнав суворої кари. Ландфогт наказав йому влучити з лука у яблуко, що було покладене на голову рідного сина, а потім звелів кинути сміливця до в’язниці. Але Теллю і на цей раз пощастило врятуватись. Він покарав намісника – це стало приводом до всенародного повстання.
Таким був зміст легенди, відповідною є сюжетна канва драми.
Від помсти за свої особисті кривди Шіллерівський Вільгельм Телль поступово перейшов до всенародної боротьби. Автор правдиво змалював визвольну боротьбу швейцарців за свою національну єдність проти чужоземних загарбників. Саме в цьому полягала сила твору, який, по суті, став закликом до національного об’єднання Німеччини.
Ф. Шіллер і Україна. Слово вогненного гуманіста, полум’яного вісника долі Ф. Шіллера завжди було і є близьким та дорогим для українських читачів і глядачів. Ще наприкінці 30-х років XIX століття поезії Шіллера з’явилися в українських перекладах Й. Левицького. Над перекладами творів Шіллера плідно працювали Юрій Федькович та Іван Франко, Пантелеймон Куліш і Борис Грінченко.
За царизму важко було друкувати українською мовою твори класиків світової літератури, а тим більше ставити їх на сцені. Тому-то перші вистави Шіллерівських п’єс відбулися тільки 1918 року – Панас Саксаганський у Державному народному театрі поставив “Розбійників”. Не важко уявити, як по-сучасному актуально лунали у ті буремні дні тираноборчі монологи Карла Моора.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)