Драма “нерівні душ” Марусі Чурай і Гриця Бобренка (за романом Ліни Костенко “Маруся Чурай”)
“Маруся Чурай” – не тільки епопея, а й трагедія страждання самотньої талановитої людини з народу. Про це свідчить усе життя героїні, її спроба покінчити життя самогубством:
Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль.
Ліна Костенко з особливою любов’ю змальовує образ Марусі. Це красива дівчина, добра, щира, наділена талантом. її щиро кохав Іван Іскра, але серце Марусі належало Грицеві Бобренку. Він був вродливим парубком і справним козаком, але слабовільним і безхарактерним. Гриць перебував під впливом своєї матері,
Ідеалом кохання для Марусі є подружнє життя її батьків, яких доля звела “наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі”. Чурай, на відміну від Гриця, не сушив собі голови земельними наділами та великими грішми, а “побачив свою долю, – ось ти, ось я, тепер нас буде двоє”. Такою ж безоглядною і сильною була й Марусина любов до Гриця. Трагедія дівчини в тому, що її велике почуття поглинула трясовина міщанина:
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а карає себе через те, що
Маруся, справжній митець, наділена даром глибше і гостріше за інших відчувати світ, перейматися стражданнями і радощами людей. Вона щира, довірлива й беззахисна. Недаремно ж і про зраду Гриця вона дізнається останньою. Дівчина зі своїм етичним максималізмом стоїть над житейські труднощі, вона вища за дрібні амбіції, заздрощі, прагматичний розрахунок. На відміну від Гриця, її не лякають матеріальні нестатки. При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і навіть виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права засуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може подарувати собі, що так пізно розгледіла Гриця. Вродливий юнак, що “щирими очима дивився приязно на світ”, лицар, що хоробро бився проти ворогів за свободу і незалежність країни виявився дрібним пристосуванцем, лицеміром і зрадником.
Марусине кохання виросло з повноти душі, а коли урвалось, спалило їй душу. І дівчина навіть робить спробу накласти на себе руки.
Мистецтво, як і кохання, виростає тільки на грунті абсолютної щирості і повноти почуттів, розтоптане ж зрадою кохання уже не відродиться. Вона прагне зрозуміти Гриця і його матір, однак не може ані виправдати, ані прийняти такої моралі, де люди йдуть на компроміси із совістю.
Коли із каяттям Гриць повертається до Марусі, вона відповідає:
Іди до неї. Будеш між панами.
А я за тебе, Грицю, не піду.
Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?