Драма “Камінний господар” Лесі Українки
Споріднена з дон Жуаном не тільки вдачею, але й житейськими принципами, Анна прагне піднятися під хмари, на гірські високості, стати над людьми на вершині, “у чистому нагірному повітрі без пахощів облесливих долин”. Ця фраза знайома читачам, вона вдало копіювала розмови декадентських поетів про задуху в людських долинах, про бажання відірватися від людей і їх буденних інтересів. Саме такі настрої панували серед тієї частини буржуазної інтелігенції, яка пішла на зраду інтересів народу.
В “Камінному господарі” втілено також логічний
Безперечно, що
До Лесі Українки в українській літературі тема про дон Жуана не розроблялася. У 1923 році до цієї теми звертається Микола Чернявський, але його невеличка поема “Дон Жуан” дуже далека від твору Лесі Українки. Герой поеми Чериявського спочатку традиційний гуляка:
Добре зна його Севілля, А найбільше – красні донни. Не одна впада по ньому Перед образом мадонни. Не одна стиналась шпада З лезом шпади дон Жуана…1
Га ось дон Жуан бачить похорон. Виявляється, що ховають його, дон Жуана. Це так вплинуло на гульвісу, що він молився разом з ченцями до знепритомлєння, а потім прийняв постриг і віддав на храми все своє багатство. Як пам’ять про дон Жуана, лишився збудований його коштом собор, свідчення того,
Що могила всіх рівняє, І земне усе – омана…
У поемі відбилося фаталістичне розуміння Чернявським життя як короткочасної пристані людської. В його опрацюванні стародавньої легенди виразно позначилися впливи Двох творів, зовсім відмінних як темою, так і ідейним спрямуванням. Тема розкаяння дон Жуана йде від однойменної поеми О. К. Толстого, тема видіння власного похорону – від поеми Івана Франка “Похорон”.
Драма “Камінний господар” Лесі Українки знайшла свого наслідувача значно пізніше. Власне, це не було наслідування. С. Черкасенко розігрував з себе “ідейного” спростовувача, но-воявленого Куліша, який взявся “виправляти” Шевченка. Але ніщо в історії не повторюється достоту, лише – як фарс. На цей раз Черкасенко став і Кулішем, і Сальєрі, якому не давали спати лаври Лесі Українки. Він написав “Еспанського кабальєро дон Хуана і Розіту” (1928, видано 1930 р.). Як і в пізнішій “Ціні крові”, С. Черкасенко свідомо взяв ту ж легенду, що й Леся Українка, в даному разі легенду про маркіза дон Хуана де Теноріо.
До свого “драмового роману” він додав “Замість передмови”, в якій зразу ж “просить дарувати йому “профанацію” відомого донжуанівського сюжету”. Автор, очевидно, вважав себе реалістом, бо писав, що “далеко розходиться з тими, що в простенькій, безпретензійній народній легенді давноминулих часів спостерегли страшну філософічно-містичну глибину й з головою потонули в ній, створивши драми, тяжкі для сцени, як сама статуя Командора, й нудні, як диспути середньовічних схоластиків”. Камінець кинуто у кілька городів, але влучає він у найближчий. Згадаймо листи й коментування Лесею Українкою своїх героїв і теми “Камінного господаря” й побачимо, що Черкасенко, насамперед, не погоджується з Лесею Українкою.
Черкасенко – “стовідсотковий” псевдореаліст. Для нього й кам’яна подоба Командора-“звичайний народний забобон”. Ну, а зальоти дон Жуана – “паскудство та й годі, для покарання якого зовсім не потрібно надприродних чинників”.
Отже, Черкасенко не погоджується з тою розробкою легенди про дон Жуана, яку маємо в драмі Лесі Українки. Герої його твору – знайомий нам дон Хуан де Теноріо, а також донна Анна. Лепорелло став гостем з таверни, а слугою в дон Хуана – черевань Катаніон. Згадувана в драмі Лесі Українки мореска дістала ім’я Розіти й стала в центрі роману. Вона не топиться, як про це говорить легенда, а вбиває дон Хуана. Що сталося потім з нею – невідомо. Донна Долорес нічим не відрізняється від інших сеньйорит, ласих по вечері розважитися з вродливим коханцем. Жодна жінка не шукає в дон Хуані нічого іншого, крім його кохання. Різниця тільки в тому, що сеньйорити терплять хтивість дон Хуана до всіх них підряд, а донька рибалки Розіта приймає його зальоти поважно. Коли ж дон Хуан зраджує свою клятву, а з нею й Розіту, вона карає його смертю. Отже, дон Хуан за Черкасенком – звичайнісінький ловелас, “кнур”, як характеризує його Катаніон. Він швидко захоплюється вродливими жінками й набиває оскому після легкої перемоги й кількох зустрічей. Донна Аниа не тужить за своїм убитим Командором. Вона не може забути обіймів дон Хуана, і коли пересвідчується, що не матиме його за чоловіка, згодна затримати при собі як коханця. Анна здатна й на підлість, і не збирається зводити його на високості. Отже, як визначає сам автор, це “п’єса без жадної тяжкої філософічно-містичпої артилерії, але з претензією дати те, чого вимагає сучасна сцена: театральність (сценічність), легкість, цікавість, рух (кіновість) тощо і трішки здорової моралі”. В його творі ні дон Хуан, ні Розіта не обійшлися без філософувань, щоправда, дрібненьких, та на більші автор не спромігся. Поява Розіти в останньому акті викликає переляк і жах не менший, ніж поява Командора в Чер-касенкових попередників. Отже, не обійшлося й без “містики”.
Взявшись “спростувати” Лесю Українку, Черкасенко знову виступив проти її розвінчання зради, ліберальних балачок тощо. У вирішальні для народу дні революції подібні “лицарі волі” виявилися далеко дрібнішими за тих, яких розвінчувала Леся Українка. В цьому Черкасенко міг мати рацію, та цього він найменше домагався своїм твором. Черкасенко, який колись, ще до революції, визнавав за Лесею Українкою місце першого великого українського пролетарського поета, зрадивши український народ, який пішов шляхом соціалізму, спромігся після геніального твору Лесі Українки на опошлюючий розважальний фарс.
Образ іспанського спокусника дон Жуана, вийшовши з-під пера Лесі Українки, зажив в українській літературі новим життям, став об’єктом політичної боротьби полярно протилежних тенденцій. Це краще свідчення невмираючої революційної сили геніального творіння Лесі Українки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)