Драч Іван Федорович
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Драч Іван Федорович (нар. 1936 р.)
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: поеми “Ніж у сонці”, “Смерть Шевченка”, драматична поема “Дума про Вчителя”, збірки “Протуберанці серця”, “Народжуйте себе”.
П’ять років минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев’ятому – народився Іван Федорович 17 жовтня 1936 р. у с. Теліжинці на Київщині.
Чимало списів ламалося навколо поеми “Ніж у сонці” (1961), якою молодий поет дебютував у “Літературній
Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як “Соняшник”. Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів із примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через 20 років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.
І до сьогодні візитковим твором Драча залишається “Балада про соняшник”, яка й дала назву дебютній збірці.
Іван Драч досить часто називав свої твори баладами: “Балада
ЗВЕРНИ УВАГУ
Павло Тичина зазначав, що в “Баладі про соняшник” йому сподобалось, що добре відома в літературі тема – обдарованості й таланту – була подана цілком по-новому: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захопиться.
Насамперед згадаємо, що, згідно зі словниками літературознавчих термінів, балада – вид ліроепічної поезії фантастичного, історико – героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Отже, “Балада про соняшник” повністю не вкладається в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. Хоча цьому твору все ж таки притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їхнє “одивнення” за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива – сонця на велосипеді).
Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, який своєю поведінкою нагадує нам звичайного хлопчика, що бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність зазначає автор: у соняшника було шорстке зелене тіло. І одного разу після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце “у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі”. І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипеді, або посадило його на раму. На перший погляд, цей вірш – просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що перед нами – не просто потішна оповідка про дивні події, а притча про красу і силу поезії:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Досить цікавим є сам вибір образів на роль поезії та поета. Якщо сонце – символ світла, тепла, чистоти, життя – цілком підходить на роль поезії, то на соняшник як образ поета вибір випав, бо ця рослина, хоч і була завезеною в Україну, стала національним символом. А звідси можна говорити, що заглиблений корінням у землю соняшник, який тягнеться голівкою до сонця і нагадує його (сонце) формою і кольором, досить точно передає думку автора: поет має прагнути високості в поезії, але при цьому закорінюючись у рідний грунт, у національну творчість.
Також новим у цьому творі було ще й те, що І. Драч звернувся не до класичного римованого вірша, а до верлібру – тобто вірша без рими і розмірів, із довільним чергуванням рядків різної довжини.
Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він разом з тим ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці – “Протуберанці серця” (1965): “Народжуйте себе”.
Поет “народжує себе” і в “Баладах буднів” (1967), і в збірці “До джерел” (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.
1972 р. вийшла збірка І. Драча “До джерел”. До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з’явився вірш “Зелена брама”, який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.
Та й збірка “Корінь і крона”, яка вийшла у 1974 p., почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів – “Подих доби” та “Подорожник”, вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї у 1976 p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з’єднує все творене ним, – оте горіння, палання в спразі людяності, краси і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість
І. Драча – передмові Л. Новиченка до “Соняшника”. Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем “Ніж у сонці” та “Смерть Шевченка”, драматичні поеми “Дума про Вчителя” й “Зоря і смерть Пабло Неруди”), і в мажорно-вибуховій, як у вірші “Небо моїх надій”, що відкриває і першу збірку, і цикл “Дихаю Леніним” у книзі “До джерел”, і збірку вибраного “Сонце і слово” (1978).
Чергова книжка російською мовою “Зеленые врата” (1980) у 1983 р. відзначена Державною премією СРСР. Зелена брама у вірші, який дав назву книзі, – це умовний образ входу в життя і виходу, початку і кінця.
Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча “Дума про Вчителя”, “Соловейко-Сольвейг” і “Зоря і смерть Пабло Неруди”, що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою (“Драматичні поеми”, 1982).
І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті “Криниця для спраглих” та “Іду до тебе” (1970), можна додати до них і поему для кіно “Київський оберіг” та кіноповість “Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини” (обидва твори – у збірці “Київський оберіг”, 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)