Достоїнство таланта (по добутках А. А. Ахматовій)
Коли я вночі чекаю її приходу. Життя, здається, висить на волоску. Що почесті, що юність, що воля Перед милою гостею із сопілочкою в руці… А. Ахматова Ім’я Ганни Ахматовій – одне з деяких імен російської поезії XX століття, відзначених у десятиліттях незмінністю читацьких симпатій, хоча революційні потрясіння й соціально-історичні зміни цих років, здавалося б, здатне були безповоротно зрадити забуттю цей неголосно й з більшими перервами звучний ліричний голос. Стисла руки під темною вуаллю… “Отчого ти сьогодні бліда?” – Тому,
Дійсно, більшість її віршів одухотворено цим прекрасним і високим почуттям. Перед нами любляча, страждаюча, рідше щаслива й ніколи – заспокоєна жінка. Так безпомічно груди холоділи. Але кроки мої були легкі. Я на праву руку надягла Рукавичку з лівої руки. Здалося, що багато щаблів, А я знала – Їх тільки три! Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри!” Її лірична героїня плаче й страждає, завмирає від передчуття любові або від її втрати. Глибокі й щирі переживання поетеси знайшли відгук у серцях читачів
Її поезії далека неправда, гра в почуття, манірність. Тільки щирі й глибокі почуття відбиває Ахматова у своїх віршах, тому вони відкриті миру людей, позбавлені навіть натяку на вульгарність. Повинен на цій землі випробувати Кожного любовне катування. Палю до зорі на оконце свічу И ні про кого не тужу, Але не хочу, не хочу, не хочу Знати, як цілуєш іншу… Її поезію не можна назвати “жіночої, дамської”, з їхньою обмеженістю думки й почуття, представленої, наприклад, у минулому столітті Ростопчиной.
Поезія Ганни Ахматовій – це насамперед дійсність, невыдуманность почуттів, поезія, відзначена надзвичайною зосередженістю й вимогливістю морального початку. Це своєрідний щоденник складного й вдумливого сучасника величної епохи, але відбитої не безпосередньо, як у дзеркалі, а пропущеної через серце поета. Добре тут: і шелест і хрускіт; З кожним ранком сильніше мороз, У білому полум’ї хилиться кущ Крижаних сліпучих троянд. І на пишних парадних снігах Лижний слід, немов пам’ять про тім. Що в якихось далеких століттях Тут з тобою пройшли ми вдвох. Головна й неизбывная тема Ахматової – любов – ще задовго до охолодної мудрості дійшлої вік ускладнюється й збагачується іншою “повинністю” її життя – покликанням поета. Поезія – вищий суд, перед яким упокорюється навіть невідворотна й безоглядна сила любовних переживань молодості
Спілкування поета зі своєю музою – потреба не менш владна, цінність життя не менш висока. Муза пішла по дорозі. Осінньої, вузької, крутий, И були смагляві ноги Окроплені великою росою… Я, дивлячись їй вслід, мовчала, Я любила її одну, А в небі зоря стояла, Як ворота в її країну. Поезію Ганни Ахматовій відрізняють шляхетний лаконізм, небагатослівна ємність мовлення, коли за вбогими рядками вірша живе можливість багатьох тонких подробиць і відтінків. Можна багато говорити про чудові риси поетичної майстерності Ахматовій, але зупинимося на одному – її мові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)