ДОРОГА ЧЕСТІ АНДРІЯ БОЛКОНСКОГО
ДОРОГА ЧЕСТІ АНДРІЯ БОЛКОНСКОГО В добутку ” Війна й мир”, романі історичному, Лев Миколайович Толстой простежує, яким образом, при яких життєвих обставинах пробудилися в людині із дворянського, аристократичної, середовища в епоху воєн тисяча вісімсот п’ятого – тисяча вісімсот дванадцятого років та совість і те високе розуміння честі й боргу, які привели його до заперечення свого середовища, а потім і до розриву з нею. Товстого цікавив “декабристський елемент” у його морально-психологічному змісті, і звідси розкриття в цьому
Толстой так описує його: “Князь Болконский був невеликого росту. Досить гарний парубок з певними й сухими рисами”. На особі князя утома й нудьга
“Це життя, що я веду тут, це життя не по мені”, говорить
Але князь Андрій прагне не тільки до особистої слави. Він хоче щастя для людей, його мрії перейняті цивільним пафосом. Автор виділяє свого героя з юрби штабних шукачів легкої кар’єри й нагород, таких, як Друбецкой.
Андрій Болконский – патріот, а не лакей, байдужий до панської справи. Романтичне подання про Наполеона і його честі, мрії про його фантастичну долю остаточно розвіялися на Аустерлицком поле. Там він робить подвиг, про яке так мріяв: із прапором у руках він захоплює за собою солдат, уже готових до втечі. Одержавши поранення, лежачи на поле бою, Князь Андрій дивиться в небо й міркує про незначність людини в порівнянні свечностью.
Розчарувавшись у колишніх своїх прагненнях і ідеалах, переживши горе й каяття, князь Андрій доходить висновку, що життя для себе й своїх близьких – це єдине, що йому залишається. Але діяльна й кипуча натура Болконского не може задовольнятися лише сімейним колом. По силі волі й характеру, по прагненню до практичної діяльності, по тверезому погляді на життя й людей, по пануванню в ньому розуму над почуттям, по багатству й розмаїтості своїх здатностей князь Андрій близький до декабристів типу Пестеля.
Важко вертається Андрій Болконский до теперішнього, гідного його життя. Віхою на цьому шляху відродження стає зустріч із Пьером Безуховим, що вертається з київських маєтків. Друзі сперечаються про сенс життя, про положення народу, про взаємини дворян і селян
Висловлена князем Андрієм у бесіді з Пьером думка про те, що кріпосне право розтліває самих власників “хрещеної власності”, була аникрепостнической; вона була зокрема одним з аргументів декабристів у їхній боротьбі проти кріпосного права. Після від’їзду Пьера Андрій Болконский проводить у своєму маєтку ряд мер, що полегшують положення селян, що поліпшують їхній побут. Одним з перших він застосовує закон про вільних хліборобів, вороже зустрінутий у дворянських колах. Але заняття господарством уже не може задовольнити князя Андрія, і він їде в Петербург, де починається його державна діяльність у комісії. Зрозумівши, наскільки ця робота далека від насущних інтересів народу, Андрій Болконский близький до нової духовної кризи. Від нього князя Андрія рятує любов до Наташе Ростовой, у якій, як йому здається, він знайшов справжнє щастя
Тим трагичнее для нього розрив з Наташей: тепер “начебто нескінченний звід, у якому…не було нічого вічного й таємничого”. Останній і самий значний етап життя князя Андрія пов’язаний із грізними подіями тисяча вісімсот дванадцятого року. Навала французів збуджує в ньому бажання боротися проти загарбників
Болконский розділяє ті почуття, які випробовують армія й народ. У діях завойовників він бачить прояв тої ж злої, егоїстичної сили, що в особі Анатоля Курагина вторглась у його життя, зіпсувавши неї. Болконский просить направити його в полк. Там він своя людина, солдати називають його “наш князь”, люблять за хоробрість. Тут, у полицю, князь Андрій починає розуміти, що головне призначення людини – служити інтересам рідного народу. Таким чином, по поглядах, відношенню до навколишньої дійсності, народу князь Андрій – людин передових переконань
Такі, як він, згодом прийшли до декабризму. Андрій Болконский – улюблений герой Толстого; у його образі письменник прагнув розкрити свій ідеал позитивної людини. Князя Андрія, що вмирає від рани, отриманої на Бородінському полі, Толстой примиряє не тільки з Наташей, але й з усім білим світлом, у тому числі й з пораненим Анатолем Курагиным. Болконский, нарешті, осягає сенс життя: “Жаль, любов до братів, до люблячої, любов до ненавидящим нас, любов до ворогів – так, та любов, що проповідував Бог на землі…і яке я не розумів”.
Письменник вклав у цей образ свою заповітну думку про те, що тільки любов править життям, що тільки вона може стати основою щирої досконалості, позбавити людство від борошн і протиріч. Отже, Лев Миколайович Толстой у романі “Війна й мир” підняв проблеми, що мають загальнолюдське значення. Максим Горький писав, що “Війна й мир” – це “документальний виклад всіх шукань, які почала в дев’ятнадцятому столітті особистість сильна, з метою знайти собі в історії Росії місце й справа…”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)