“Дон Жуан” Мольера як “висока комедія”
Дон Жуан, або Кам’яний бенкет (також у російських перекладах часто зустрічається назва Дон Жуан, або Кам’яний гість) – комедія в п’ятьох актах Мольера, написана в 1665 році. Уперше представлена 15 лютого 1665 р. у театрі Пал-Рояль
“Дон Жуан, або Кам’яний гість” (1665) був написаний надзвичайно швидко, щоб поправити справи театру після заборони “Тартюфа”. Мольер звернувся до надзвичайно популярної Теми, уперше розробленої в Іспанії, – про розпусника, що не знає ніяких перешкод у своєму прагненні до задоволень. Уперше про
Як всі світські чепуруни його часу, Дон Жуан живе в борг, позичаючи гроші в зневажуваної їм “чорної кістки” – у буржуа Диманша, якого йому вдається обворожити своєю люб’язністю, а потім випровадити за двері, так і не сплативши боргу. Дон Жуан звільнив себе від усякої моральної відповідальності. Він спокушає жінок, губить чужі сім’ї, цинічно норовить розбестити всякого, з ким має справу: простодушних селянських дівчин, на кожній з яких обіцяє женитися, жебрака, якому пропонує золотий за богохульство, Сганареля, якому подає наочний приклад звертання із кредитором Диманшем. “Міщанські” чесноти – подружня вірність і синовнее повагу – викликають у нього лише усмішку. Батько Дон Жуана дон Луїс намагається образумить сина, переконуючи, що “звання дворянина потрібно виправдати” особистими “достоїнствами й добрими справами”, тому що “знатне походження без чесноти – ніщо”, і “чеснота – перша ознака шляхетності”. Обурюючись аморальністю сина, дон Луїс зізнається, що “сина якого-небудь ключника, якщо він чесна людина”, вона ставить “вище, ніж сина короля”, якщо останній живе як Дон Жуан (IV, 6).
Дон Жуан перебиває батька тільки раз: “Якби ви сіли, вам було б зручніше говорити”, однак своє цинічне відношення до нього він виражає словами: “Ах, так умирайте ви скоріше, мене бісить, що батьки живуть так само довго, як і сини” (IV, 7). Дон Жуан б’є селянина Пьеро, якому зобов’язаний життям, у відповідь на його збурювання: “Ви думаєте, коли ви пан, то вам можна приставати до наших дівчин у нас під носом?” (II, 3). Він сміється над запереченням Сганареля: “Якщо ви знатного роду, якщо у вас білява перука… капелюх з пір’ям… те ви від цього розумній… вам усе дозволено, і ніхто не сміє вам правду сказати?” (I, 1). Дон Жуан знає, що всі саме так: він поставлений в особливі привілейовані умови. І він доводить ділом сумне спостереження Сганареля: “Коли знатний пан ще й дурна людина, те це жахливо” (I, 1). Однак Мольер об’єктивно відзначає у своєму герої й інтелектуальній культурі, властиву знаті. Добірність, дотепність, хоробрість, краса – це теж риси Дон Жуана, що вміє зачаровувати не тільки жінок. Сганарель, фігура багатозначна (він і простуватий, і проникливо розумний), засуджує свого пана, хоча часто й любується ім. Дон Жуан розумний, він широко мислить; він універсальний скептик, що сміється над усім – і над любов’ю, і над медициною, і над релігією. Дон Жуан – філософ, вільнодумець. Однак привабливі риси Дон Жуана, у сполученні з його переконаністю у своєму праві зневажати достоїнство інших, тільки підкреслюють життєвість цього образа
Головне для Дон Жуана, переконаного жінколюба, – прагнення до насолоди. Не бажаючи замислюватися про халепи, які його очікують, він зізнається: “Я не можу любити один раз, мене зачаровує всякий новий предмет… Ніщо не може зупинити мої бажання. Серце моє здатне любити цілий мир” (I, 2). Настільки ж мало він замислюється над моральним змістом своїх учинків і їхніх наслідків для інших. Мольер зобразив у Дон Жуане одного з тих світських вільнодумців XVII в., які виправдували своє аморальне поводження певною філософією: насолода вони розуміли як постійне задоволення почуттєвих бажань. При цьому вони відверто нехтували церкву й релігію. Для Дон Жуана не існує загробного життя, пекла, раю. Він вірить тільки в те, що двічі два – чотири. Сганарель точно помітив поверховість цієї бравади: “Бувають на світі такі негідники, які распутничают невідомо для чого й будують із себе вільнодумців, тому що думають, що це їм до особи” (I, 2). Однак поверхневий світський либертинаж, настільки широко розповсюджений у Франції в 1660-і роки, у мольеровского Дон Жуана не виключає й справжнього філософського вільнодумства: переконаний атеїст, він прийшов до подібним до поглядів через розвитий, звільнений від догм і заборон інтелект. І його іронічно пофарбована логіка в суперечці зі Сганарелем на філософські теми переконує читача й розташовує на його користь. Однієї із привабливих рис Дон Жуана протягом більшої частини п’єси залишається його щирість. Він не ханжа, не намагається зобразити себе краще, ніж він є, та й взагалі мало дорожить чужою думкою. У сцені зі злиденним (III, 2), досхочу поглумившись над ним, він все-таки дає йому золотий “не Христа заради, а з людинолюбства”. Однак у п’ятому акті з ним відбувається разюча зміна: Дон Жуан стає лицеміром. Бувалий Сганарель із жахом викликує: “Що за людина, ну й людина!” Удавання, маска благочестя, що надягає Дон Жуан, – не більш як вигідна тактика; вона дозволяє йому випутаться з, здавалося б, безвихідних ситуацій; помиритися з батьком, від якого він матеріально залежить, благополучно уникнути дуелі із братом покинутої їм Ельвіри. Як і багато хто в його суспільному колі, воно лише прийняв вид чималої людини. По його власних словах, лицемірство стало “модним привілейованим пороком”, що прикриває будь-які гріхи, а модні пороки розцінюються як чесноти. Продовжуючи тему, підняту в “Тартюфі”, Мольер показує загальний характер лицемірства, розповсюдженого в різних станах і заохочува офіційно. Причетна до нього й французька аристократія
Створюючи “Дон Жуана”, Мольер випливав не тільки стародавньому іспанському сюжету, але й прийомам побудови іспанської комедії з її чергуванням трагічних і комічних сцен, відмовою від єдності часу й місця, порушенням єдності язикового стилю (мовлення персонажів тут індивідуалізована більш, ніж у якій-небудь іншій п’єсі Мольера). Більше складної виявляється й структура характеру головного героя. І все-таки, незважаючи на ці часткові відступи від строгих канонів поетики класицизму, “Дон Жуан” залишається в цілому классицистской комедією, головне призначення якої – боротьба з людськими пороками, постановка моральних і соціальних проблем, зображення узагальнених, типізованих характерів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)