Доля людини в тоталітарній державі
Лист Тетяни й лист Онєгіна – короткий порівняльний аналіз. Здавалося б, що тут такого – герої роману пишуть один одному листа? Здається, звичайна справа. Але це тільки на перший погляд. Листи ці, різко виділяючись із загального тексту пушкінського роману у віршах “Євгеній Онєгін”, дають деякі риси характерів героїв, і навіть сам автор поволі виділяє ці два листи: уважний читач відразу помітить, що тут уже немає строго організованої “онегинской строфи”, тут – повна воля пушкінського вірша. Лист Тетяни до Онєгіна…
Його
Твір Інше – Інше
Тема твору: – Суть конфлікту між Вириним і Дуней
У розвитку російської художньої прози основне значення А – ра З – ча Пушкіна особливо велико, адже в нього майже не було попередників. У порівнянні з віршами, Мова прози перебував на більше низькому рівні, тому перед Пушкіним – прозаїком вставало винятково важке завдання обробки матеріалу даної області словесного мистецтва. Прозаїчні жанри залучали до себе увага своєю більшою дохідливістю. Не зрячи в ці роки Пушкін відзначав: “Повісті й романи читаються всіма й скрізь”. Першим завершеним пушкінським добутком у прозі стали “Повести покійного Івана Петровича Белкина” (1830 рік). “Повести Белкина” були приписані умовному авторові Іванові Петровичу Белкину, провінційному поміщикові, що збирав анекдоти з повітового життя. Саме йому розповідають цікаві історії різні герої: титулярний радник (“Станційний доглядач”), подполков – никнув (“Постріл”), ремісник (“Трунар”), дівиця (“Заметіль”, “Панянка – селянка”). Російське життя в “Повістях Белкина” повинна були відкриватися читачеві з погляду звичайної людини, здивованого що відбувається, але не віддає собі звіту в його змісті. Пушкіна засвоїв манеру Вальтера Скотта показувати історичні події очами осіб, що не розуміють їхнього справжнього змісту або розуміючих їх інакше, чим автор. Тому в “Повістях Белкина” присутні два погляди на події: один – простого, недосвідченого провінціала Белкина й оповідачів, інший глибокий філософський погляд автора. “Повести Белкина” є й хронологічно, і по суті початком російської реалістичної прози. Розглянемо більш докладно повість “Станційний доглядач”. З мого погляду, це повість про сумну долю Вирина й щасливій долі його дочки. Ця Тема твору визначає головну проблему – чому саме так зложилися їхні життя?
Чому при читанні останніх сторінок повести, незважаючи на сильний біль за померлого “бедного” доглядача, виникає почуття світлого суму замість бажання судити й обвинувачувати Дуню й Мінського за жорстокість і егоїзм? Існує величезна кількість критичної літератури по цим двох проблемах. Багато хто вважають, що в сумній долі Вирина винуваті дочка й гусар. Деякі обвинувачують у всім ті соціальні умови, у яких живуть герої. Сам же Пушкін уважає, що на питання про причини настільки по – різному сформованих доль Вирина й Дуни є дві відповіді: краса Дуни й самолюбство Вирина. Саме самолюбство батька – джерело його майбутнього лиха: швидке перетворення “бадьорого чоловіка у кволий старого”, а потім смерть. Йому лестили увага й прихильність проїжджаючих панів, які викликала Дуня. Але чи не уклалося в цьому задоволенні від “смотрения”, що батько розділяв із проїжджаючими, занадто багато від задоволення чоловіка й занадто мало від турботливого батька. Здається, що Вирин бере до уваги тільки “домашні чесноти дочки і її красу”. Але Дуня й справді гарна, господарська, розумна. Сам Вирин говорить, що на ній “… будинок тримався: що прибрати, що приготувати, за всім устигала”. Юна кокетка прагне у вище світло, а її батько не представляє для своєї дочки іншого життя, крім як на поштовій станції. Дуня ж вважає своїм обов’язком знайти будинок, сім’ю, щастя й виконати головну природну місію – захист, збереження й продовження життя. Саме тому вона їде з Мінським. З ним вона знаходить всі, до чого прагнула. Але батько не розуміє її, не вірить у глибину й щирість почуттів, що виникли між молодими людьми. Він упевнений, що проїзний гусар просто обдурив і його, і його останню відраду – дочка. Але, незважаючи на це, він не бореться за неї, а співається й умирає. Отже, аналіз художнього тексту повести дозволяє припустити, що Вирин спився й умер не через нещастя, що загрожує його дочки, а з – за її счатья, свідком якого він стає й у якому йому немає місця. Таким чином, “Повести Белкина” можна назвати не тільки першим прозаїчним досвідом Пушкіна, але й першим реалістичним добутком російської літератури, тому що автор з усією щирістю й відвертістю показав життя з усіма її достоїнствами й недоліками
(2 votes, average: 2.50 out of 5)