Доктор Живаго характеристика образу Живаго Юрія Андрійовича
Живаго Юрій Андрійович – головний герой роману, лікар і поет. Прізвище героя асоціює його з образом “Бога Живаго”, тобто Христа(ср. ім’я матері персонажа – Марія Миколаївна); словосполучення “Доктор Живаго” може бути прочитаний як що “зціляє що усе, що живе”. Ім’я Юрій перекликається з обома основними топонімами роману – Москвою(ср. мифопоэтические коннотації імені Георгій = Юрій) і Юрятином. Ср. також асоціативний зв’язок слів “Юрій” – “юрод”. Істотно і значення по батькові : Андрій – “людина”,
Роман починається смертю батьків героя : мати помирає, а батько, мільйонер, що розорився, кінчає. життя самогубством, викинувшись на ходу з кур’єрського потягу. Дядько хлопчика, Микола Миколайович Веденяпин, привозить його в Москву і поселяє в сім’ї професора Громеко. Одного разу після перерваного музичного вечора Ж. разом з приятелем Мишей Гордоном супроводжують Олександра Олександровича Громеко в номери “Чорногорія”: тут Ж. уперше бачить Лару – сплячу в кріслі дівчину, потім спостерігає її мовчазне пояснення з Кома-ровским.
Майже через 20 років
Разом з Тонею Громеко їде на ялинку до Свентицким: проїжджаючи по Камергерському провулку, він звертає увагу на вікно, за яким горить свічка(це вікно тієї кімнати, де Лара розмовляє з Пашей Антиповым, але Ж. про це не знає). Виникає рядок вірша : “Свічка горіла на столі. Свічка горіла.”. (“Свічка горіла на столі” – неусвідомлена цитата з вірша К. Романова 1885 р. “Сутеніло: ми в саду сиділи.”.). На ялинці у Свентицких Ж. бачить Лару відразу після її пострілу в прокурора і упізнає її, хоча і не знає її імені. Повернувшись з ялинки, Ж.
І Тоня дізнаються, що мати Тоні померла; перед смертю вона просила їх одружитися. Під час похоронів Ж. відчуває бажання, на противагу смерті, “працювати над формами, робити красу. Зараз, як ніколи, йому було ясно, що мистецтво завжди, не припиняючись, зайнято двома речами. Воно невідступно роздумує про смерть і невідступно творить цим життя”. Ж. і Тоня одружуються; осінню 1915 р. у них народжується син Сашенька. Ж. закликають в армію; він поранений; лежачи в госпіталі, зустрічає Лару.
З Москви його повідомляють, що без його дозволу вийшла книжка його віршів, яку хвалять. Працюючи в містечку Мелюзееве, Ж. живе в одному будинку з Антиповой, проте навіть не знає її кімнати. Вони часто стикаються по роботі. Він “чесно намагається не любити” її, проте проговорюється, і вона від’їжджає.
Літом 1917 р. і Ж. від’їжджає в Москву з фронту, що розпадається. У Москві, зустрівшись з сім’єю, він все ж почуває себе самотнім, передбачає соціальні катаклізми, “вважає себе і своє середовище приреченими”. Він працює в лікарні, а також пише “Гру в людей” – щоденник, що включає вірші і прозу. Дні жовтневих боїв в Москві співпадають з важкою хворобою сина Сашеньки. Вийшовши через декілька днів на вулицю, Ж.
У під’їзді будинку на розі Срібного провулка і Молчановки читає в газеті перший декрет радянської влади; у цьому ж під’їзді зустрічає невідомого юнака, не знаючи, що це його звідний брат Євграф. Ж. приймає революцію з ентузіазмом, називаючи її “прекрасною хірургією”. Зимою 1918 р. він переносить тиф. Коли Ж. видужує, в квітні 1918 р. разом з дружиною, сином і тестем вони за порадою Євграфа від’їжджають на Урал, в колишній маєток діда Тоні Варыкино, недалеко від Юрятина. Їдуть декілька тижнів. Вже на під’їзді до Юрятину на одній із станцій Ж.
Вночі заарештовують червоноармійці, приймаючи за шпигуна. Його допитує воєнком Стрельников(Ж. не знає, що це Антипов, чоловік Лары) і після бесіди звільняє. Випадковому попутникові Самдевятову Ж. говорить: “Я був налагоджений дуже революційно, а тепер думаю, що насильственностью нічого не візьмеш”. ^К. з сім’єю благополучно добирається до Юрятина, потім вони їдуть у Варыкино, де поселяються, займаючи дві кімнати в старому панському будинку. Зимою Ж.
Веде записи – зокрема, записує, що відмовився від медицини і про лікарську спеціальність умовчує, щоб не зв’язувати своєї свободи. Періодично він відвідує бібліотеку в Юрятине і одного разу бачить у бібліотеці Антипову; не підходить до неї, але списує її адресу з бібліотечної картки. Потім приходить до неї на квартиру; через деякий час відбувається їх зближення. Ж. обтяжується тим, що обманює дружину, і він вирішує “розрубати вузол силою”.
Проте коли він верхи повертається з міста у Варыкино, його зупиняють партизани червоного загону і “примусово мобілізують як медичного працівника”.
У полоні у партизан Ж. проводить більше року, причому командирові загону Ливерию Микулицыну прямо говорить, що зовсім не розділяє ідей більшовизму : “Коли я чую про переробку життя, я втрачаю владу над собою і впадаю у відчай. матеріалом, речовиною життя ніколи не буває. Вона сама, якщо хочете знати, безперервно себе оновлююче, вічно себе переробний початок, вона сама вічно себе переробляє і втілює, вона сама куди вище за наших з вами тупоумних теорій”. Про Скриню і свою сім’ю Ж.
Нічого не знає – не знає про те, як пройшли пологи у дружини(коли його захопили, Тоня була вагітна). Врешті-решт Ж. вдається бігти із загону, і, пройшовши пішки десятки верст, він повертається в Юрятин. Приходить на квартиру до Ларе, але та разом з Катенькой, почувши про його появу в околицях, поїхала в порожнє Варыкино, щоб чекати його там. В очікуванні Лары Ж. захворює, а коли опам’ятовується, бачить її поруч. Вони живуть разом. Ж. працює в амбулаторії і на медичних курсах.
Незважаючи на його видатні здібності діагноста, до нього відносяться з недовірою, критикуючи за “інтуїтивізм” і підозрюючи в ідеалізмі. Він отримує лист з Москви від дружини, яке було написано п’ять місяців тому : Тоня повідомляла, що у них народилася дочка Маша, а також про те, що її батька, дядька і її з дітьми висилають за кордон.
Що приїхав в Юрятин Комаровский говорить Ж.: “Є деякий комуністичний стиль. Мало хто підходить під цю мірку. Але ніхто так явно не порушує цієї манери жити і думати, як ви Ви – кепкування над цим світом, його зневага. Ваше знищення на черзі”. Проте Ж. відмовляється від пропозиції Комаровского поїхати на Далекий Схід, і вони з Ларой вирішують перечекати небезпеку у Барыкине. Там Ж.
Починає ночами записувати раніше складені вірші, а також працювати над новими речами: “він випробував наближення того, що називається натхненням. Співвідношення сил, що управляють творчістю, як би стає на голову. Першість отримує не людина і стан його душі, якому він шукає вираження, а мова, якою він хоче його виразити.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)